Попереду незвичайний похід, який трохи бентежить і водночас лякає. Треба зійти на Піп Іван Чорногірський, а потім спуститися рафтингом Чорним Черемошем.
Ось Івано-Франківськ, передпохідна метушня перед завантаженням у мікроавтобус, і ми на місці старту.
Рюкзак після річної перерви незвично важкий і тисне на плечі, але минає трохи часу, і все приходить до норми.
Карпати! Які ж ви гарні й величні! П’янке чисте повітря і дзюркотливі струмки! Усе таке знайоме й не набридає!
Перший перехід невеликий, але досить інтенсивний, весь час угору-угору-угору. І щоразу огляд усе ширший і гарніший.
Ну, ось і перша ночівля. Наш гід Микола Сакович загадково зник, а коли повернувся, повів загадковою стежкою, яка привела до невеличкого будиночка й цікавого місця для багаття.
Можна було поставити намет, а можна було переночувати на настилі в будиночку, де можуть заночувати чотирнадцять людей.
Нас було в групі дванадцятеро й гід. Дев’ятеро вирішили ночувати в будиночку. Це було так незвично! Єдине, дуже сильно рипіли вхідні двері, і неможливо було вранці тихо прокрастися на свіже повітря.
Біля незвичайного багаття ми вперше близько познайомилися за тарілкою смачного, звареного на вогні борщу й чашкою чаю. Було багато цікавих розповідей та історій із попередніх походів та інших подорожей учасників нашої групи.
Довго не хотілося розходитися, але завтра ранній підйом, та й утома дається взнаки.
Наступного дня знову весь час угору. Що вище, то гарніше розкриваються Карпати. І ось ти ширяєш над ними, як птах.
Ближче до вершини Піп Іван Чорногірський нас накрив туман. Цікаво було спостерігати наприкінці першого місяця літа, у спеку до 25 градусів, окремі сніжники. Сніг, який іще не розтанув, поряд із квітучим рододендроном (червона рута). Цікаво, чому квітку, яка має рожевий колір, назвали „червона рута”? Усе вкрите таємницею.
На черговому невеличкому привалі знімаєш на камеру гори, вкриті туманом, що стелиться, і думаєш, що лишилося ще зовсім трішки — і буде вершина, на якій має бути покинута обсерваторія.
Яким же було здивування і водночас дикий захват, коли туман розсіявся і ми побачили, що перебуваємо зовсім недалеко від вершини, а практично поруч із нами стоїть напівзруйнована будівля. Оце сюрприз!
Якби ми просто йшли й побачили все це, це було б не так незвично, як те, що відкрилося, коли зійшов густий туман, який ховав це незвичайне видовище.
Після цього був Вухатий камінь, спуск униз і знову ночівля на полонині. На стоянці нас накрила злива, і ми, не встигнувши перекусити, швидко розбіглися по наметах. Було дуже цікаво перебувати вдень у наметі (зазвичай ти в ньому тільки ночуєш) і дивитися, як по його схилах стікають краплі дощу. А коли дощ минув, – веселка.
Ну, от і все, ми завершили пішу частину походу. Зібравши в тумані намети й рюкзаки, йдемо на наступний хвилюючий етап походу – попереду сплав Чорним Черемошем.
Приїхали на базу, і тут почалося! Інструктаж, видача костюма, рятувального жилета й каски. Може, все ж варто відмовитися, поки не пізно?
Холодить страх: як воно все мине? З гірською річкою, може, краще не жартувати?
Але ось ми в рафті, ще раз інструктаж — і попливли.
Спершу було нічого, гребли за командою, сушили весла, а потім невеликий бурунчик — і тебе скинуло всередину рафта (не встиг і оком моргнути!). Команда: піднімаємося, але як? Ноги з лямок на дні рафта краще не діставати, а то ще за борт знесе. Слизько! Піднявся, сів. Знову: вперед, вперед, назад! Знову проходимо невеликі камені, і тебе скинуло всередину рафта!
У нас був дуже цікавий стерновий – Анатолій. Завдяки йому ми відчули всі принади гірської річки, страх із часом минув, ти вже почав розуміти, що відбувається і як поводитися на небезпечних ділянках. І все одно, коли долав черговий поріг, це було так непередавано!
Паралельно з нами сплавлялися байдарочники, і ми бачили, як досвідчені інструктори, розуміючи, що байдарочники поріг не пройшли, витягали їх із річки спеціальною мотузкою.
Мокрі й щасливі, ми дісталися бази з бурею емоцій. Усі страхи позаду, все минуло благополучно й дуже цікаво!
Похід вдався!
Дякую нашому гіду Миколі Саковичу за розроблений новий маршрут. За три дні отримано стільки емоцій! А я знову везу із собою запах смоли, щоб із ностальгією до наступного походу проживати ті самі емоції.