З Kuluar до цього я ходила один раз, у Непал. На Кала Патхар. Це був приголомшливий трекінг, який здійснив мою мрію, із чудовим гідом Вовою Василишином. Але про цей трек напишу окремо)
Так от. Ідея зустріти Новий рік у горах відвідала мою подругу, яка й запропонувала мені піти з нею за компанію в Карпати. А оскільки так Новий рік я ще не святкувала — уже 30 грудня знайомилися з групою та гідом в Івано-Франківську.
Того ж дня ми спакували рюкзаки й почали підйом. І тут на мене чекало розчарування. У собі. Я зрозуміла, що більше не можу. Мені було дуже важко йти. І стало соромно за себе, адже я була впевнена, що зможу подолати підйом на цю гору. На допомогу прийшов наш гід Діма Гуляєв. Змусив мене зняти рюкзак і залишити його. Після того як привів мене в колибу — повернувся по нього.
Тепер було соромно ще й перед ним)
Спали ми в колибі, з пічкою, у спальниках) Уранці Діма нас нагодував, напоїв чаєм… Увесь день мене не полишало відчуття ніяковості, але потім я таки поговорила зі своїми амбіціями 😆 і ми дружно вирішили, що час кайфувати, а не їсти себе зсередини за те, що не впоралася сама)
І це було найкращим рішенням.
Новорічна ніч у будиночку зі снігу, який зробили Діма з нашими хлопцями з групи. Усе в гірляндах, на ялинових гілках, із накритим столом, таємним Сантою, сміхом, жартами й подарунками…
Я зустріла Новий рік максимально щасливою людиною. У чудовій компанії.
Перший день нового року ми почали з підйому на сам Піп Іван. Я вперше побачила, як це — тропити. Діма йшов попереду й протоптував нам дорогу. Як він це робить, я не розумію — видимості майже немає, куди йти, куди ступати, щоб не провалитися по груди, в якому темпі — треба бути професіоналом, щоб дотримуватися всього цього, при цьому стежити за групою, за її безпекою, контролювати рух, постійно поправляти мені мій рюкзак, який сповзає як на зло)))))
(До речі, йшла вже з напівпорожнім рюкзаком — усі речі залишила в колибі)
І ось нарешті з’являється обсерваторія…
Традиційно загадуючи бажання на першому кроці на вершині з першим вдихом, п’ю чай, роблю фото, відео, тихенько пишаюся собою, групою — і починаємо спуск)
Спустившись до колиби, вирішили залишитися ще на ніч у горах, а не спускатися в село.
А вранці, поснідавши, зібравши речі й попрощавшись із таким уже улюбленим місцем, — спустилися до автобуса.
З погодою нам пощастило лише на спуску, нарешті відкрилися краєвиди, і сонце просто проводжало нас униз.
Але погана погода до того — абсолютно не зіпсувала цей похід. Для мене це був величезний досвід, нові умови й правильні висновки. Тепер уважніше збиратиму рюкзак.
Хочу відзначити й подякувати Дімі за його організованість, за його серйозний, безпечний підхід до кожного учасника — як маленька дівчинка почувалася наче за кам’яною стіною. За неперевершене почуття гумору і, звісно ж, за шалено смачну їжу. Не розумію, як можна так смачно готувати, ще й у горах. А ще ж і занести все нагору треба…
Я дуже вдячна за допомогу з рюкзаком і за моральну підтримку🙏🏻
Дякую нашій групі)
Весь маршрут був дуже веселим, добрим, нас із подругою було двоє, і ми були оточені чотирма чоловіками — ну чудово ж)))))
Хлопці — в самісіньке серденько!) рада, що зустріла свято з ними)
І хочу подякувати Kuluar, вам.
Ви вже вдруге робите мене щасливою. Здійснюєте мої мрії й даруєте приголомшливі емоції, які переповнюють досі.
Дякую за ваших професійних, сильних гідів. За ваші чудові маршрути й програми. За організацію.
Чудово, що можна ні про що не думати, крім як зробити наступний крок угору.
Чудово, що ваші походи дарують більше, ніж очікувалося.
А цього разу ще й те, чого зовсім не очікувалося)
Я навіки ваша.
Дякую!