Наш “Трек до базового табору Евересту через перевал Чо Ла і озера Гокіо” не стільки про хайкінг, скільки про випробування, ВИПРОБУВАННЯ ВИСОТОЮ. Це виклик усьому твоєму тілу. Не його фізичній підготовленості до навантажень, а реакції на висотну нестачу кисню, яка викликає в організмі збій абсолютно в будь-якій ділянці і проявляється всілякими симптомами. Висота – це подолання насамперед себе! І успіх криється в правильній акліматизації та потрібному відгуку організму.
Не без зусиль, ми з усім упоралися, спустошивши при цьому групову й особисті аптечки.
Про Гімалаї хочеться і кричати від буяння емоцій, і тихенько мовчати, заплющивши очі, намагаючись зберегти кожну мить побаченого. Ці кам’яні велетні врізаються в твою душу. Вони чудові своєю могутністю, холодом, сніжними вершинами, льодовиками (з блакитним і сірим льодом), смарагдово-блакитними, кришталево чистими озерами…. Я більше хочу про них мовчати, ніж говорити, хочу залишити їх при собі… дуже вразили!
Катманду. Ще один потойбічний світ) З ілюмінатора літака це безкрає місто, просто величезне! Катманду треба не просто побачити, його треба прокрокувати, щоб відчути й почути по-справжньому. Для мене це місто суцільного хаосу, який за відомими лише йому правилами не призводить до колапсу! До Катманду приїжджають з усього світу, щоб пізнати цю філософію буття. Просвітлені й ті, хто пізнав, залишаються в ньому жити) Хоч я й не відкрила секретів Катманду, але мені дуже сподобалася його метушня, і ми навіть навчилися переходити вулиці) Просто треба розслабитися й плавно входити в потоки всього і всіх, що рухаються довкола.
Ще Катманду для мене – це місто в деталях. Особливо яскраво це виражено в мистецтві різьблення по дереву. Візерунки, фігурки та інші елементи дерев’яного зодчества, що збереглися століттями, свідчать про дуже високий рівень давніх майстрів. Землетрус 2015 р. завдав великої шкоди Катманду, зокрема й історичним пам’яткам. У місті й зараз тривають відновлювальні роботи, деякі з них – коштом китайської держави.
Непальські квіти. Вже не знаю, хто кому (найімовірніше, вони нам) подарував квіти, але мене вразила кількість знайомих видів. Якщо заплющити очі на різницю в архітектурному оздобленні будинків, то часом здавалося, що дивишся на сад у звичайному українському селі. Найбільш “шановані” – це чорнобривці. Ними прикрашені не лише грядки біля будинків, а й монастирі, і з їхніх бутонів плетуть святкові шийні вінки. Також дуже багато різноманітних хризантем, жоржин, пеларгоній, настурцій, ромашок, трапляються мальви й петунії. P.S. завершальними враженнями від Катманду були спалення тіла і святкова церемонія араті (вогняний ритуал), причому обидві дії відбувалися в одному місці, на обох берегах вузької священної річки, одна навпроти одної. Кремація і свято поруч… Треба дорости, щоб зрозуміти, як таке можливо…