«Оксамитовий сезон» — Бакота

Автор: Дарія Мацола, 34 роки
м. Івано-Франківськ, Україна

Років вісім назад мене в складі екскурсійної групи було привезено з Кам’янця-Подільського автобусом до Бакотської затоки. Нас провели стежкою до Дністра, напоїли джерельною водою, розказали історію створення скельного монастиря та знищення села задля ГЕС, посадили в автобус і відвезли назад в місто. Можна було б вважати, що пунктик на туристичній карті поставлено (гештальт закрито), але ні... чомусь я подумки періодично туди поверталася. І хто-зна як довго б то тривало, якби цього року Кулуар не почав водити туди походи.

Пішохідна частина маршруту почалася з села Калачківці. Ми пройшли повз городи, на яких дозрівали гарбузи, долежувались кабачки і копали картоплю люди, і опинилися на схилі пагорба, з якого відкривався (не побоюся цього слова) шикарнєнний вид на русло річки Студениця. Подумки кожен з нас вже хлюпався в її прохолодних водах, але наша дорога різко повернула ліворуч і повела в іншому напрямку. Нам потрібно було перейти вбрід Студеницю вище за течією і ми попрямували туди. Дорогою нам траплялись кущі шипшини, дерева глоду з плодами, ще якісь червоні ягоди схожі на кизил, які чомусь неодмінно хотілося зірвати й з’їсти... і стало зрозуміло, чому в списку техніки безпеки наголос було зроблено на пункт «Нічого не рвати і не їсти».

Похід по БакотіБакота

Після обіду, головною стравою якого були помідори (Слава, котрий їх ніс, всіх припрошував брати по кілька штук), ми перейшли річку і почали підйом до села Колодіївка. Сонце немилосердно пекло, тому вихід з лісу на польову дорогу радував мало. В думках крутилося лише те, що там попереду в селі є колодязь з водою.

Простий рецепт — якщо вам здається, що у вашому житті немає щастя — просто пройдіть під прямим сонячним промінням кілька кілометрів з рюкзаком, а потім викрутіть відро води з криниці і пийте, пийте, пийте... неймовірні відчуття радості та щастя гарантовано!

За селом у нас мала бути стоянка з наметами на ніч, цей момент було обговорено раніше з гідом, але... ми побачили Бакотську затоку. Прісноводний «фіорд»: зелені кудлаті пагорби з бежево-сірими скелястими виступами, синя-синя вода і безмежно блакитне небо! Навіть шестирічна мандрівниця готова була продовжити маршрут до води, тож ми пішли. Єдине, про що нас попередила гід — якщо місця стати з наметами внизу не буде, то доведеться повертатися назад.

Малюнок Бакоти

І от ми майже біля цілі..., ще стежка звивається поміж дерев, а за віттям вже виблискують сонячні зайчики на воді й хлюпотять об берег хвилі. На розпутті ми спинилися — Тарас з Наташою пішли шукати місце для стоянки. А стали ми перед входом до дитячого табору. Неподалік у них був пірс, з якого діти весело стрибали у воду, а ми стояли і стояли, стояли і стояли... про нас забули? невже немає місця? а може кинути тут речі і піти покупатися? Аж раптом з’явилася Наташа і забрала нас. Ура! є місце!

Ми скинули рюкзаки і щонайперше всі водоплаваючі пішли в воду, а я сіла малювати. Вже потім ми поставили намети, а Наташа принесла воду і почала готувати вечерю. З-за столу ми встали, коли над Дністром в темно-глибокому небі світив майже повний великий місяць, кидаючи на воду блискучу доріжку. Подекуди поквакували жаби не в змозі переспівати музику з колонок інших відпочиваючих...

Бакота

Зранку підкріпившись макаронними бантиками зі свіжим салатом, які приготувала Наташа, вставши раніше інших, ми пішли вздовж берега затоки. Машин і наметів з відпочиваючими було повно на кожному кроці, але наше місце нас знайшло: чиста прозора вода з видом на ту сторону схилів, з яких ми вчора спустилися. А ще там була гойдалка, веселі розмови, змагання з плавання, малювання, засмагання і шоколадні Джеки з чаєм)))

Настав час знову збиратися в дорогу, адже о 17:00 за нами мав приїхати автобус. Полуденне сонце розпекло схил і здавалося, що повітря загустає, настільки сильні в ньому були пахощі розігрітої хвої та інших трав. Доріжка йшла вздовж берега, то підіймаючись, то спадаючи, нагадавши мені про похід Лікійською стежкою на узбережжі Середземного моря, аромат соснового лісу лише посилював це враження. Кілька зупинок біля цілющих джерел та скельного монастиря, і от ми вже піднялися на вершину Білої гори; фото на пам'ять всією групою, трансфер — і ми в Кам’янці-Подільському. Здавалося б всього два дні, а вражень ніби ми тиждень ходили!

Бакотська затока

І знову мені пощастило бути в компанії хороших людей, під опікою найдобрішої і прекрасної гіда Нати Мостової завдяки «Кулуару»! Дуже-дуже вам дякую!

Дякую Вам, що дочитали сюди. Мандруйте і любіть Україну, бо це наша земля, і нехай на Вашому шляху зустрічаються хороші люди💛💙

Найближчі дати програми походу по Подільским Товтрам та Бакоті. Записуйтесь, поки є місця!


Поділіться з друзями: