Швиденько заселяємося в готель, приймаємо душ, снідаємо місцевими стравами – яєчня в різних своїх проявах – і біжимо милуватися краєвидами, які вже нас цілком захопили.
Стежка в’ється дном Голубиної долини. Вражає, на якому рівні колись тут була вода! Уся долина була однією гігантською річкою, в якій водилися крокодили. Ну або принаймні риби завбільшки з крокодилів.
Поступово приходимо до фортеці Учхісар – найвищої точки Каппадокії, яку видно з усього району. Вхід платний, 6.5 ліри. Платимо й піднімаємося на вершину. Уся Каппадокія біля наших ніг. Роздивляємося завтрашній маршрут, робимо кілька фото, перекушуємо горішками й купленою біля входу сушеною шовковицею, спускаємося вниз.
Прямуємо в бік Долини Любові. А спробуйте вгадати, чому вона так називається? Але до вгадувань ми ще повернемося, а зараз заходимо на фабрику з обробки оніксу й у виставковий центр коштовних прикрас. Усі вони надзвичайно гарні, але особливо здивував камінь султаніт, який змінює свій колір за різного освітлення! Справжній хамелеон. То синій, то коричневий, то зелений. Невеликий кулончик чи сережки з ним коштують від 100-150 дол.
Далі спускаємося в Долину Любові. Оксана залишилася твердо переконаною, що так вона називається через камінь, який трапився на вході й віддалено нагадує серце. Романтики такі романтики. Справжню причину назви зустрічаємо вже на виході з долини. Дивимося фото =)
Дуже насичений день. Приходимо в готель утомлені, вечеряємо й валимося спати. Тим паче, що завтра ранній підйом – у нас грандіозні плани політати на повітряній кулі. Поки що ми не знаємо, що погода внесе свої корективи й не все піде так, як нам того хочеться.
Ранній підйом – на годиннику 4:30, ще темно. В очікуванні польоту швидко збираємося й вантажимося в бусик. До речі, задоволення це не з дешевих, близько години польоту коштує 110 євро. Ну раз уже ми тут, треба летіти. Тим паче хочеться наробити крутих фоток))
У головний офіс звозять ще кілька машин з інших готелів. Нас поять кавою й частують бутербродами. Чекаємо. Уже світло. А як же світанок з кулі?? Адже саме заради світанку ми всі встали в таку рань! Кажуть, що треба ще почекати, вгорі вітри й не ясно, чи будуть сьогодні взагалі польоти. О 6 ранку остаточне рішення – польоти скасовано. Ну й гаразд, ранок був хмарним, а я хотів побачити світанок. Може, завтра погода буде кращою. Нас розвозять по домівках, досипати.
Близько 10-ї знову прокидаємося, снідаємо й ідемо гуляти. Сьогодні ми гуляємо чудовими долинами – починаємо з Червоної, яка плавно змінюється Рожевою. Обидві долини дуже гарні й незвичайні. Роблю багато фото й відео. Справді, подібних краєвидів більше ніде немає. Після кількох годин неквапливих прогулянок спускаємося в Чавушин, до місцевого замку
Він, як і Учхісар, помітний здалеку – він схожий на велику голівку королівського сиру. Це такий сир із великими дірочками. Тільки в нас замість дірочок справжні житла. Ще не так давно всі вони були заселені, але зараз Каппадокію внесено до світової спадщини ЮНЕСКО, і влада заборонила жити в печерах. Хоча житлові будиночки тут усе ще трапляються. Досить дивно бачити, як із каменя стирчить супутникова тарілка=))
Далі йдемо до триголових грибів долини Пашабаг. Стежка пролягає через сад. Ех, добре тут восени, коли все стигле! Нас же господар частує лише чаєм та розповідями. І на тому спасибі.
Спробуйте-но вгадати, о котрій ми сьогодні встали? Усе правильно, знову о 4.30. Але є суттєва різниця – сьогодні не дарма! Погода чудова – небо зоряне. Сідаємо в бусик і їдемо в уже знайомий нам офіс, пити чайок, кавусю й реєструватися. Усе відбувається швидко, дають добро на виліт, і ми знову сідаємо й їдемо, але вже безпосередньо до місця старту. Ще в дорозі, з вікна машини, можна спостерігати безліч куль. Видовище вже вражає. А що буде далі! Ось і наша куля.
Сідаємо в кошик, слухаємо короткий інструктаж і злітаємо. Довкола без малого сотня куль. Це неймовірно. А я ще переживав, що їх буде мало. Літаємо, насолоджуємося сходом сонця й краєвидами. Поєднання каппадокійського пейзажу з летючими кулями – воістину прекрасне! Наші сусіди по кошику з усього світу, є тут і з Австралії, і з Аргентини. Літаємо близько години – якраз стільки, щоб не набридло й уже наситилися. На землі нас частують шампанським і роздають сертифікати. Якщо збираєтеся в похід Туреччиною, обов’язково виділіть кілька днів на Каппадокію, а тут знайдіть зайвих 110 євро на політ на кулі – воно того варте!
Сповнені емоцій повертаємося в готель, де збираємо речі, снідаємо й вирушаємо в грін тур. Цей замовний тур – найпростіший і майже єдино можливий спосіб відвідати всі інші пам’ятки. Розташовані вони на пристойній відстані – близько 100 км, і дістатися туди звичайними рейсовими автобусами досить клопітно. Та й дешевше ненабагато. Спершу відвідали оглядовий майданчик Гореме, ще раз помилувалися знайомими й уже виходженими краєвидами з нового ракурсу. Далі поїхали в підземне місто Дерінкую. Воно велике, має 8 поверхів униз. Але нічого особливо примітного – невеликі коридорчики й кімнатки, витесані в камені. Швидко набридає. А от прогулянка долиною Іхлара виявилася дуже приємною й розслаблювальною. Тупаєш собі дном ущелини вздовж невеликої гірської річечки й насолоджуєшся каньйоном. Непогано було б постояти тут з наметиками, шкода, що не можна.
Дорогою назад завезли нас у крамницю солодощів і вже знайомий артцентр коштовного каміння. У всіх є свої «точки», куди возять туристів. Усе-таки не подобаються мені організовані тури, весь час чекаєш, коли ж він закінчиться, і почуваєшся пляжником. Не люблю це відчуття. Але іноді такий тур справді найлогічніше рішення, тож доводиться миритися)
Загалом казкова Каппадокія дуже сподобалася, тут немає такої спеки, як у прибережних містах (а вечорами навіть прохолодно), спокійно й затишно, можна ходити не лише навесні чи восени, а навіть улітку.