Про місця. Не було жодного дня, який би мене не здивував своєю насиченістю й красою.. Прибули ми 02.06 до Бахчисарая. Дорогою до табору я вже мала змогу милуватися красою та історією, яка тільки починалася: Успенський монастир і давнє печерне місто Чуфут-Кале… Цікавість викликає не так саме давнє місто, як краєвиди, що відкриваються з тієї висоти, – просто чудо. Хочеться там жити постійно..
Наступний день почався з давнього кладовища, де є поховання давніх тюрків і татар – частина історії Криму. Дорогою нам трапилися відважні велосипедисти. Ми прямували до смт Научний – доволі довгий шлях. Дорогою туди, залишивши рюкзаки, мали змогу піднятися на Тепе-Кермен і відчути атмосферу давнього печерного міста.. Моє друге яскраве враження після Чуфуту. Краєвиди просто запаморочливі! Я б там жила! Я впевнена, що побувала там далеко не востаннє. Потім довгий і нелегкий шлях тривав далі. Сталася перша травма – стерте колінце – треба обережніше ходити. Але це було бойове хрещення, і далі я йшла обережніше.
Помалу дійшли до Научного. Там відвідали обсерваторію, подивилися на Сатурн і попили домашнього молока. Уже в сутінках розбили табір і повечеряли – романтика )).
А от наступний день був найтрешовіший.. Шлях лежав до т/с Оленяча. Ми пішли. Води мало.. Дорогою, уже чимало пройшовши, я і ще двоє (зокрема інструктор) вирушили шукати воду, але джерело пересохло.. Почався «сухий закон». Розтягували воду як могли.. Звісно, було б легше, якби дехто не виправ рюкзак від шампуню останніми 1,5 літра води.. Але не все так погано – цей випадок показав справжні цінності в поході. Того ж дня було купання в річці з температурою 12 градусів. Бадьорить!
Наступні 2 дні неблизького шляху привели нас до печер. Спочатку офіційна екскурсія, а потім Тисячоголова дика печера. Вразило. Але ще більше вразив підйом на одну з вершин г. Чатир-Даг! Ми піднялися на висоту 1453 м! Ось тут і настав той переломний момент, коли я зрозуміла справжній сенс морального задоволення! Краще за гори можуть бути лише гори! Це правда! Обстановочку доповнили ще й хмари, що нас наздогнали, і холодний вітер. Спуск теж не гірший за підйом за відчуттями! Краса! Враження на все життя..
Спустилися до Кутузовського озера й розбили табір уже в сутінках. Тієї ночі мені було найхолодніше ночувати. Вдягла на себе все, що можна. Дуло й мело.. А наступного дня – всепоглинальний туман.. На тій стоянці теж дуже красиво. Неймовірно могутні й старі дерева надають місцю неповторності. Після спуску був день відпочинку – гарна нагода насолодитися красою й атмосферою.
А потім знову в дорогу, до нових вершин. Цього разу велична Демерджі (Фуна) з не менш вражаючою красою та цікавою історією Долиною Привидів, саме тут знімали відому стару кінокомедію. Тут мені вистачило пригод: камінь «розбите серце», нічний підйом, зорі-спостерігачі й жук, який бризнув мені рідиною в очі.. Але все ж я вижила й навіть майже не постраждала=)) А от гора, звісно, клас!
Потім зорі скінчилися й почалися водоспади. Перший – Джурла. Неймовірно красиве місце. Екстремальний пролаз босоніж, висота, природа.. Ех! Того дня була й найкрутіша, на мою думку, стоянка. На урвищі біля каменя, тільки на якому ловить зв’язок. А ще ця стоянка була кулінарною, бо ми назбирали смачних білих грибів, і інструктор примудрився дуже смачно їх приготувати.. А вночі, поки всі спали, табір пограбував невідомий звірок.. Наш суп перекинули, розпатрали пакет із макаронами й поцупили ковбасу. Що ще раз вчить безпеки в поході.
Наступний день – водоспад Джур-Джур. Теж дуже красиво, особливо, якщо ходити з інструктором )). На виході з території заказника на нас чекало МЕГАвино. Ням-ням.. з булочками. Потім ми ще трохи пройшлися, потім проїхалися, знову пройшлися.. і – Сатера! Стоянка на морі. Ну що тут скажеш.. Було класно. Щоправда, з дровами проблема, але завжди знайдуться чиїсь залишені старі джинси )).
Купалися, засмагали, обгорали.. Але, на жаль, похід закінчився..