Вибір був невеликий, і, судячи з того, що мені все ніяк не їхалося, нічого вибрати я не міг. Єгипет як варіант був припасений на всякий випадок, якщо нічого іншого не придумаю. Наприкінці року там очікувалася чудова погода, мало людей і неймовірне море. Але це вже було, і «перевірений варіант» якось не дуже приваблював, як і раніше, хотілося, щоб було незвично. Минав тиждень за тижнем пасивних роздумів, паралельно гортав сторінку Kuluar із графіком. На той момент із Kuluar я ще не їздив, але вже заочно знав деяких хлопців з команди, бо регулярно дивився канал на YouTube і переглядав сайт. Те, як у них горять очі, як вони говорять про гори, наштовхувало на підозру, що ці люди точно щось знають. Тому Kuluar і потрапив у «поле зору» моїх соцмереж. Коли з’явилося оголошення, що набирається група на абсолютно новий тур, я думав цілу вічність — хвилин п’ятнадцять. Точніше, думав хвилину, а потім звикав до свого рішення. Усе сходилося: незвично, подалі, гори. І здавалося, що дуже активно. Думаю, ще не раз скажу, великим плюсом для мене стало те, що тур був у Єгипет, ті місця мені подобаються. І можливість поєднати скелі й пірнання — рідкісна удача! Того ж вечора, після довгих п’ятнадцяти хвилин роздумів, я почав гарячково писати всім, чиї контакти зміг знайти, — група набиралася невелика, і я обов’язково хотів устигнути забронювати місце.
Напрямок вибрав, а що тепер робити?
До виїзду лишався місяць. І треба зазначити, що я був дуже завантажений роботою і купою інших метушливих справ у той час. Завантажений так, що не було навіть хвилини, щоб спокійно подумати про підготовку. Дякую менеджерці Марині. Мені здається, вона раніше працювала з великими групами дітей 😉 Бо щойно я поставлю незграбне запитання — у неї вже готова розгорнута відповідь. А запитання були. Річ у тім, що основна програма стартувала з Дахаба. Тобто про переліт і місце першої ночівлі треба було подбати самому. Але не довелося. Марина вибрала переліт, готель, страховку… ще купу всього, як я вже казав, я був дуже зайнятий у ті дні й не впевнений, що без допомоги зробив би все оптимально, і взагалі, що встиг би. Ба більше! Марина сама погодила зі зручним мені магазином список спеціального спорядження — мені лишилося тільки приїхати й удати, що я вибираю 😉 Якщо штани я здатен вибрати сам, то карабіни й самостраховку раніше бачив тільки в кіно. І взагалі — дуже круто, що під кожен тур на сайті є гранично точний список спорядження. Це полегшує підготовку. Список складено під конкретні завдання, та й коли є список, забути щось складніше.
Уже на місці.
Мене завжди вражає, що можна за лічені години переміститися з літа в зиму чи навпаки. Години за 8–9 я дістався з квартири в Києві до номера готелю в Дахабі. До того ж дорога з аеропорту в Шармі чудова — заторів немає, траса хороша, трансфер комфортний. Тобто вся дорога була відпочинком. Я відчув, що вже далеко від дому, лише коли дихав свіжим вітром Синаю. Приїзд я запланував на день раніше від призначеного часу зустрічі з групою. Усім раджу звернути на це увагу, бо сам тур — це шанс поєднати скелі й море, але на перебування біля моря буде лише кілька днів, і ті, хто хоче розслабитися, відпочити в тиші, поплавати й попірнати, можуть узяти трохи більше днів у готелі в Дахабі.
«Вперед і вгору, а там..»
Перший день на скелях минув неподалік від готелю, в околицях Дахаба. Гіди придивлялися до учасників, ми налаштовувалися на основну програму, я вперше в житті вдягав страхувальну систему 😉 Інформації багато, здавалося, що нічого не запам’ятаю. Нашими гідами були Діма Гуляєв і Нікіта Балабанов. Відчувалося, що хлопці добре знають, що робити. Точніше і важливіше сказати, вони знали, що робити нам, учасникам ;). Інформацію подавали детально, зрозуміло, з прицілом на майбутні маршрути і, головне, терпляче. Ми — вчилися. За науку окреме й величезне спасибі!
Санта-Катаріна
Невелике село розташоване приблизно за півтори години їзди. По суті, ця відстань не така вже й важлива, як я вже казав, — дороги чудові, трансфер комфортний. Дорогою трапляються зовсім простенькі поселення на кілька сімей. У Санта-Катаріні дуже атмосферно. Бедуїнське життя, як воно є. В околицях копають колодязі, десь прив’язані верблюди, діти ганяють старе колесо від велосипеда, катаються на віслюку, крамарі вже на світанку відчиняють свої крамнички з фруктами та іншою дрібнотою, печуть коржі. Усе в пішій доступності, від краю до краю села хвилин 20 бадьорим кроком. Словом, колорит. На диво, селище невелике, але сила-силенна лавок-крамничок і місць, де можна поїсти. Їжа проста, але завжди ситна, свіжа й обов’язково смачна. А головне — її багато. Після гори це чи не найголовніше! Жили в затишному кемпі. Гаряча вода, чиста постіль… там само можна й повечеряти, ввечері можна полежати біля вогнища в… не знаю, як назвати.. в шатрі, чи що.
І про головне. Коротко 😉
Гори там — просто пісня. Селище розташоване на перетині кількох долин, і тому до будь-якої гори підхід дуже короткий. Усе близько. Іти приємно. Тим паче що куди не глянь, усюди гарно, рельєф дуже незвичний. Маршрути є на будь-який смак і будь-який рівень підготовки, сподобається всім. Мені точно дуже сподобалося! І хочу ще! Першого дня маршрут був зовсім короткий, я встиг освоїтися, зрозуміти, як рухатися. Загалом, у хорошому сенсі в мене не було вибору. Як я вже казав і ще повторю — Нікіта і Діма свою справу знають. Тож у тому, що я залізу, злізу і взагалі отримаю масу знань, інформації, результату й задоволення, сумнівів не було. О! Про це не можу не сказати. Як-не-як, це ж Єгипет — усім відоме «все включено». Коли ми закінчили підйом на гору, для мене не найлегший, бо вийшли з кемпу рано, піднімалися на гору кілька годин, до полудня були на вершині, і там був сюрприз. Не встиг віддихатися, роззирнутися й подумати про те, що непогано б і перекусити… а хлопці вже десь узяли скатертину-самобранку і накривають «стіл». Обідали просто на горі. Коли спустилися — теж обідали 😉 Якщо серйозно, я про те, що організація хороша в усьому, продумана до дрібниць.
У горах багато таких стежок, що, якщо не знаєш, що вона там є, — ніколи не помітиш. Коли поверталися з одного зі сходжень, був досить довгий відхід дуже потаємними місцями. Дорогою пройшли й кілька церковець. Схоже, їх ніколи не було на жодних картах, і будували їх так, щоб їх знайшов лише той, хто знає дорогу. Вражає. Ще дорогою траплялися житлові будинки. Від добротної кам’яної споруди з виноградником до ледь помітних халуп, заввишки не вище грудей. Їх узагалі на тлі каміння видавав лише прив’язаний верблюд. Хтось копав у сухій землі колодязь…
Можна легко описати готелі, дороги. Але не так просто передати красу й розмаїття природи. Як, наприклад, описати, що на вершині буває так тихо в безвітряну погоду, що замість тиші чуєш, як шумить кров у вухах? Як передати запах пустелі, колір скель?
Мені здається, що найємнішим описом, найточнішим відгуком може бути те, що я точно хочу подібне повторити. І вже готуюся до наступної пригоди з Kuluar, сподіваюся, що вже влітку писатиму ще одну історію… Ходіть у гори!