Читав, що там сонячно, легко ходити й тепле Середземне море. Мене це цілком влаштовувало, але деякі обставини все-таки вплинули на моє рішення. І ось квитки до Грузії придбано, лишається місяць до старту походу, а спорядження зовсім немає. Добре, що привітна команда Kuluar допомогла з вибором одягу, купівлею всього необхідного й дала в тимчасове користування все те, чого я поки що не планував купувати.
У цій підготовці місяць пролетів як одна мить, і ось настав заповітний день вильоту. Для мене він особливо примітний тим, що це ще й перший раз, коли я летів літаком (не рахуючи «кукурузника», з якого я стрибав з парашутом). В аеропорту познайомився з основною частиною команди, летіли ми всі одним рейсом. Хлопці всі приємні й усміхнені, це допомогло легко впоратися з хвилюванням. Тут же вперше дізнався, що таке рюкзак на 23 кілограми, запакувавши в нього всю довірену мені провізію. Я ще подумав – «Невже це все доведеться тягати на плечах, та ще й горами, це ж нереально». Хибність моїх думок стала зрозумілою далеко не одразу.
Перші дні дуже болять ключиці й стегна, а саме синці від лямок рюкзака й застібок розвантаження. Але навіть це не заважало насолоджуватися красою незнайомого краю. З перших же хвилин Грузія привітно зустріла нас теплим повітрям, що приємно зігрівало все тіло, особливо після осінньої прохолоди рідної країни. Упродовж усього походу не було дня, коли можна було б нарікати на погану погоду. У цьому плані нам капітально пощастило, адже в цей період можливі й дощі, і навіть сніг не рідкість. З того широкого вибору одягу, який я брав із собою в дорогу, знадобилося менше половини речей, але краще було перестрахуватися.
Але тепло було далеко не завжди й не скрізь. Діставшись Сванетії, ми піднялися на висоту близько 1500 метрів над рівнем моря й з околиць містечка Местія почали свою захопливу подорож. Кавказький хребет одразу ж вразив мене своєю величчю. Одна справа, коли дивишся на ці вершини на картинках чи в кадрах кіно, і зовсім інша, коли вони безпосередньо поруч із тобою, коли ти в буквальному сенсі можеш простягнути руку й торкнутися цієї краси.
Додає атмосферності всій цій величі архітектура тутешніх поселень. Селища на 100-200 людей з незвичайними сванськими вежами, які є візитівкою цього регіону. Кожне селище може похвалитися багатовіковою історією свого існування. Здається, ніби час тут застиг, і лише позашляховики, що снують крутими гірськими дорогами, нагадують про те, що зараз XXI століття і ми в реальності.
Мені дуже сподобався весь маршрут. Він був різноманітний, і ми побачили стільки цікавого, що ні словами, ні фотографіями цього не передати. Навколо панує дика природа, і навіть свійські тварини тут пасуться без нагляду цілий рік, а місцеві жителі часто пересуваються на конях, поганяючи буйволів, що доставляють стовбури зрубаних дерев у селище. Коли живеш у великому місті, такий плин життя здається нереальним, казковим.
А ще більше дивує в перші дні походу те, що можна пити воду з будь-якого джерела. Вода тут кришталево чиста, холодна й смачна. Та й усі страви, приготовані на вогнищі в казанку, здаються смачнішими за будь-які ресторанні делікатеси. На свіжому повітрі апетит особливо розігрується, і варто окремо подякувати організаторам походу й інструкторові Васі зокрема за щедрий запас їжі – ми ніколи не були голодними й частенько після захопливого денного переходу влаштовували ввечері свято живота.
На шляху нашої подорожі нам постійно траплялися невеликі поселення. Місцеві жителі дуже привітні й готові допомогти навіть тоді, коли їм від цього не буде жодної вигоди.
Мандрувати комфортно й легко. До речі, десь на третій день після початку походу синці зникають, і з повним рюкзаком уже легко не тільки ходити, а й бігати. Усі побоювання перед початком походу виявилися марними. Комфорт і цивілізація посіли міцне місце в нашому житті, але такі вилазки просто необхідні, щоб розуміти, наскільки різноманітний наш світ, наскільки багато красивого за межами зони комфорту. І хоча я прихильник багатогранного використання благ цивілізації, але полюбив гори всім серцем і радий, що випала нагода ближче з ними познайомитися.
Повернувшись додому, я ще місяць перебував під чудовим враженням від походу Грузією, від знайомства з місцевими жителями, від їхньої кухні, від їхньої природи загалом. І ось зараз, коли пишу, згадую про цю двотижневу подорож, у пам’яті раз у раз спалахують яскравими фарбами спогади про різні моменти, пережиті в Грузії. Дякую клубу туристів Kuluar та інструкторові Васі Сулятицькому за такий досвід і ті незліченні прекрасні спогади, які залишаться зі мною надовго завдяки цьому першому в моєму житті знайомству зі справжнім туристичним походом.
