Кожен тимлідер – професіонал своєї справи, незнайомі між собою учасники у кінці маршруту стають однією командою.
І природа у будь-яку пору року та за будь якої погоди приготує для тебе цікаві випробування і має чим вразити навіть самих досвідчених.
Отже, без зайвих хвилювань, ретельно збираючи спорядження, мав на меті для шестиденного походу зібрати 65 літровий рюкзак, враховуючи, що на початку червня могло бути морозно.
Як виявилося усе продумав правильно окрім килимка.
Бо зважуючи надувний зимовий килимок і пінку - легшою була остання, але пізніше пожалкував, бо виявилася недостатньою теплоізоляція особливо на місцях ночівлі біля гірських озер.
Загальна вага рюкзака склала біля 17 кілограмів аж поки на складі Кулуару у день старту не зустрілися з групою та тімлідером Оксаною Михньович.
Оксана з надзвичайною щедрістю закупила продуктів та розділила між учасниками, що добавило декілька кілограмів до рюкзака та розбило мої надії трохи схуднути за час походу.
Але це лише невелика частина позитиву, якщо Вам пощастить піти в похід з Оксаною. Чому пощастить? Тому що вона рідко водить групи і поєднує тимлідерство з роботою консультанта Кулуар.
Оксана одна з двох відомих мені тимлідерів, яка не призначає чергових, усю роботу по приготуванню їжі бере на себе, завжди встигає зі своєю роботою і допомагає іншим.
Наприклад, вона приємно вразила, що на обід перед стартом маршруту, ще вдома приготувала на усіх смачні бутерброди, бо зазвичай перший обід готують усі на місці.
Мені здається не справедливим, що керівництво компанії рідко призначає її тимлідером.
Оксана має значний потенціал, розумна, красива, весела, добра, молода, енергійна, комунікабельна.
На маршруті не раз переконувалися, що Оксана може домовитися з ким завгодно про що завгодно.
Сам особисто надзвичайно вдячний Оксані, бо вона вдруге рятує ситуацію і завдяки їй походи відбулися.
Взимку – бо спустила у перший день одного із учасників, який не зміг йти далі, а цього разу, бо погодилася повести нашу групу замість іншого тимлідера.
Бажаю Оксані надалі розкривати свій потенціал, стати самовпевненою, робити що маєш без страху, бо навіть якщо щось не вдасться зараз, це зробить тебе сильнішою наступного разу.
З Оксаною на маршруті ми завжди мали запас часу, додатково до запланованої програми, хто мав бажання спускалися до озера Ворожеска, біля якого робили зупинку на три години та пройшлися лісом на гору біля Перевалу Легіонів.
Так само позитивних емоцій додавав сам маршрут походу.
Не надто складний по відстані, але дуже цікавий. Місця ночівлі заплановано у зручних і красивих локаціях.
Особливо на останній ночівлі біля річки Райфаловець та джерела найсмачнішої мінеральної води.
Ми завжди мали доступ до джерел води та дров для розведення багать. Особливо порадували залишені дрова на місці ночівлі біля озера Апшинець.
Однією з перлин маршруту є гірські озера. Їх на маршруті декілька: Ворожеска, Геришаска, Апшинець – надзвичайно мальовничі, із кришталево чистою холодною водою.
Тисячі років, вони наповнюються талою водою та дають життя багатьом істотам та рослинам.
Біля гірських озер надзвичайно спокійно і приємно відпочивати під шум плескання води та співи пташок після довгих переходів, різких підйомів і спусків, яких на маршруті чимало.
По маршруту є сходження на гірські вершини одними з яких є красуні гори Близниці висотою 1881 метрів та Жандарм – 1763 метрів біля Драгобрату.
Здалека вони зачаровують, бо виглядають як ніби гігантські застиглі морські хвилі із каменю.
Частина маршруту пролягає затишним лісом і історичною місцевістю, де проходили кордони часів Першої світової війни 100 років тому назад. Подекуди по дорозі ще траплявся сніг.
Але маршрут не приносив би такого задоволення без труднощів.
Завдяки оптимізації рюкзака вперше у поході не боліла спина але боліли ноги.
Нас поливав дощ, розхитував сильний вітер, мерзли пальці рук, палило сонце, безжалісно кусали комахи, кололи гілки, било каміння у ступні ніг, на деяких спусках навіть падали.
Але завжди знімало втому та підвищувало настрій коли оглядався назад на той пройдений шлях і вершини позаду.
У перший день походу на групу накинулися алабаї пастухів, які захищали отару.
Також на одній із локацій у лісі йшовши трохи позаду групи чув рев схожий на роботу бензопили але короткий.
Сподіваючись, що то не ведмежий рев, прискорив рух оглядаючись навколо.
Часто собі уявляю, щоб робив би при зустрічі з ведмедем, але почути навіть схожий на рев звук у лісі – то незрівняне почуття страху та радості, що не зустрів ведмедя.
Здається, що сама наша людська природа найкраще пристосована до подібних випробувань.
Мене часто вражало наскільки організм перелаштовується в гірських екстремальних умовах.
В міській місцевості в холодну пору року можна легко захворіти без шарфа.
В той час як в горах не захворів під крижаним вітром, з мокрими ногами та на повні груди вдихаючи морозне повітря.
Бо десь всередині тіла виробляється гримуча суміш адреналіну та різних гормонів, які розганяють та активують організм на повну.
Дослідники кажуть, що близька мільйону років тому назад у найскладніші часи на планеті залишалось до тисячі особин, які були далекими предками сучасних людей.
Якщо це так як кажуть, то вони на наступні покоління могли передали свою основну програму – виживання. На мою думку, той хто пройшов шлях виживання знає ціну свого життя та цінує життя інших.
Враховуючи, що емоційний стан як і фізичне тіло потребують навантажень і тренувань, чого завжди достатньо у гірських походах, а у буденному комфортному житті з усіма зручностями такої гами емоцій не отримаєш.
То ж налаштовуйтеся на правильну програму та наповнюйтеся емоціями і життям у походах з Кулуар.