Так вирішила для себе я і, звичайно ж, спробувала цей вид терапії, звернувшись до команди Клубу туристів «Кулуар». І я жодної хвилинки не пошкодувала про це…
Перший день походу був випробуванням для мене, як для новачка… Я справді відключилася від всіх мирських думок…. І в голові було лише одне: «Мамочки, який же важкий цей рюкзак, і коли буде наступний привал…»))) І ми нарешті дійшли до запланованого пункту…. Скинувши «тяжку ношу» з плечей і озирнувшись довкола, я зрозуміла, що життя прекрасне. І починається воно з гірської річки, яка втамувала спрагу та безслідно змила втому з тіла. А це неймовірне зоряне небо! В Карпатах воно інше, неабияке… Ввечері наша дружня компанія сіла біля вогнища з чашкою чаю… співати пісні… знайомитися, розповідати про себе. За теплий вечір хочу окремо подякувати нашим інструкторам-провідникам, Володі і Льоні))) Саме вони налаштували групу з 25 чоловік на позитивний лад і гарний настрій, на усі три дні).
Наступні два дні були найбільш вражаючими для мене. І дуже складними! Нам необхідно подолати Петрос та Говерлу. Емоції, що я пережила за ці дні, були справжнім протиріччям одна одній. Іноді бувало шкода себе до сліз, підступав страх від тої висоти і крутих підйомів, а іноді й зовсім хотілося крикнути: «Все викликайте МНС і знімайте мене з цієї скелі, бо я далі не піду». Але кожного разу, коли «накривало», я просто підіймала очі, озиралась довкола і розуміла, що воно таки того варте!!!! Ця краса, яку не може передати жодне фото, закохала в себе на все життя! Здавалося, що час зупинився, і нарешті настав той момент, коли ти спостерігаєш за цим світом, а не він за тобою. В такі моменти я відчувала щастя таким, яким воно є в простих речах. Ось так просто сидиш, милуєшся красою Карпатських гір, добротно вкритих масивами струнких та пишних смерек, і жадібно набираєш повні груди повітря, ніби з запасом, бо знаєш, що завтра в місті воно вже буде іншим…
Повертаючись додому, я думками була ще в горах! Здається, там залишила і частинку душі…
PS: Окреме дякую за душевний вечір в Десятці)))