Мій черговий похід з Кулуар відбувся на Азорських островах. Ця поїздка всередині жовтня стала новим досвідом острівних подорожей.
Всі острови по своєму унікальні, і Азори вразили мене розкішною зеленню, м’яким субтропічним кліматом, різноманітністю ландшафтів та великою кількістю озер.
Ми досліджували острів Сан-Мігель, на якому розміщена столиця Азорського архіпелагу - Понта Делгада.
Завдяки теплому вологому клімату весь острів покритий лісом, травою, квітами та мохом. Навіть схили вулканів заросли густою рослинністю, а подекуди й колючими хащами.
А місцеві гортензії – це просто диво. Ми були просто зачаровані ними. Вони ростуть всюди, досягають гігантських розмірів і квітують весь рік.
До речі, гортензія - символ Азорських островів, тож її можна побачити всюди: вздовж доріг, в парках, біля будинків та на парковках.
Як відомо, Азорські острови утворилися багато мільйонів років тому внаслідок вулканічної діяльності.
Діючих вулканів зараз немає, зате залишились їх наслідки: кратери з мальовничими гірським озерами, гарячі джерела, гейзери, чорні пляжі.
В перший день трекінгу ми обійшли навколо двох найбільших озер острова Сан- Мігель - LagoaAzul (Блакитне озеро) і LagoaVerde (Зелене озеро), які дійсно мають різний колір води, хоча й зливаються разом.
За цей час ми побачили озера з різних ракурсів та за різноманітної погоди, бо дощ, сонце та вітер безперервно змінювались.
По дорозі зустрічали стада корів, бо ж Азори відомі виробництвом молочних продуктів і тут ідеальні умови для випасу корів на соковитій траві.
Наступний день був присвячений сходженню на найвищу точку острова – Піко до Вара.
Перша частина маршруту пролягала через густий ліс, де ми весь час то губили, то знаходили стежку, сховану під сухим гілляччям та травою.
Коли нарешті вибралися з лісу, почалося найцікавіше. Перед нами постала величезна галявина, поросла мохом, травою та ще й кущами колючої ожини.
Місцями мох сягав вище колін, тому доводилось по черзі протоптувати доріжку, як по снігу. А ще під ногами хлюпало, як на болоті, і часом взуття провалювалось під воду.
Зате можна було падати в мох і лежати, як в ліжечку, не провалюючись. Це був нелегкий шлях, але він залишив незабутні спогади.
Ми згадували цей досвід до кінця походу й дивувалися, як ми вибралися звідти майже не обідрані колючками.
Далі був підйом на гору, з якої ми мали б побачити весь острів, якби не густі хмари, що затягли вершину. Ще й розгулявся холодний вітер.
Все ж таки ми залишились задоволені собою, що подолали весь шлях, незважаючи на всі труднощі. Найкраще озеро чекало нас третього дня.
Lagoa do Fogo – найвище і найбільше озеро на острові, ще й розташоване в природному заповіднику. Як завжди, підйом почався в густому лісі, де місцями навіть не проникали сонячні промені.
Тим цікавіше було пробиратися вузенькими стежками вздовж левад – це такий тип зрошувальних каналів.
Вийшовши з зони лісу, натрапили на цілу серію чудових видів, тож не могли втриматися, щоб не влаштувати фотосесію.
Після цього піднялися на найвищу точку кратеру, де нашим очам відкрилася приголомшлива кругова панорама - з усіх сторін ми бачили океан, що омивав наш острів.
Це було неймовірне видовище, ми не могли стримати захвату від побаченого. Відпочивши та смачно перекусивши на цьому дивовижному місці, продовжили наш шлях.
За планом ми мали обійти навколо озера, але виявилось, що стежка так заросла кущами ожини, що було неможливо пройти нею, тому вирішили повертатися тим самим шляхом.
Проте це жодним чином не вплинуло на яскраві враження цього незабутнього дня.
Ще один день присвятили водоспадам. Біля мальовничого села Faial da Terra відвідали два відомих водоспади – Salto do Prego та Salto do Cagarrao.
Заховані в скелях, вони виглядають таємниче та велично, падаючи з висоти в невеличке озерце. Бажаючі навіть купалися в крижаній воді.
Після насичених походами днів влаштували справжній релакс – відвідали долину Калдейраш, яка відома гейзерами та гарячими джерелами.
Завітали в парк TerraNostra й поплавали в гарячому басейні з домішками заліза, від чого вода виглядала густою коричневою масою.
Насправді в цій долині дуже багато різноманітних гарячих басейнів, тому вистачило спробувати декілька з них і потім ми пішли шукати місце для обіду.
В найближчому ресторані замовили місцеву вулканічну страву – «Козіду», яка готується під землею на гарячому гейзері та містить різні види м’яса та овочів.
Це дуже смачна їжа, та ще й подали таку величезну порцію, що довелося половину забрати з собою та доїдати наступного дня.
Також заїхали на єдину в Європі чайну плантацію, де спробували різні сорти цього популярного напою, відвідали музей виробництва чаю зі старовинним обладнанням яке, як виявилось, і досі використовують за призначенням.
Загалом, можна сказати, що Азорські острови – це чудовий вибір для нескладного хайкінгу.
Вражаючі краєвиди, різноманітність природних ландшафтів, м’який клімат та ще й повна відсутність хижаків, робить їх ідеальним місцем для активного відпочинку.
Пляжі, озера, згаслі вулкани, ліси, гори, гейзери, гарячі джерела – тут є все для відпочинку на будь-який смак.
І як завжди, організація походу Кулуар була бездоганна. Консультант Вікторія зробила все можливе, щоб подорож пройшла комфортно та зручно і всі учасники підготувалися найкраще.
Анастасія Доманова піклувалася про нас, возила на автомобілі, годувала смачними стравами та ще й надихала розповідями про свої неймовірні пригоди.
Час пролетів швидко, проте залишились приємні спогади, нові друзі і бажання повертатися до наступних походів з клубом Кулуар.