ua
ru
ru

Rotation 1 - перший вихід на гору. Щоденник експедиції на Еверест + Лхоцзе

Повернутись

Друга частина щоденника української експедиції на Еверест і Лхоцзе

17.04 День відпочинку в БТ.

Ближче познайомилися з Пітером, який сходив 14х8000 без кисню. При цьому деякі вершини по кілька разів, а багато за новими маршрутами. На Еверест + Лхоцзе він йде з напарником Хорья. Він уже сходив 8 восьмитисячників і теж без кисню. Він лікар, тому поспілкувався з ним про гірську хворобу і медикаменти.

Вирішили, що для треків (та низьких вершин) і сходжень на 8000 потрібно використовувати зовсім різні стратегії. Трекерів можна годувати діамаксом відразу, він допомагає і на подібних маршрутах (трекінг до БТ Евересту) не потрібно резерву. Сходження на великі гори – це зовсім інша історія. Тут дуже важливо мати резерв.

Тому максимально акліматизуємося своїми силами. Діамакс приймаємо тільки тоді, коли починаємо відчувати себе погано. Не в критичній точці, а раніше. Тому важливо завжди аналізувати своє самопочуття і прислухатися до себе. Це і буде ваш резерв. А якщо почати пити раніше, і якщо стане погано на висоті, то запасу міцності у вигляді медичної допомоги вже не буде.

Декс тільки для спуску, він мобілізує крайні резерви організму, і дасть вам трохи часу на спуск. Можна почати з таблетки, якщо не допоможе, то колоти.

Це наш висновок, що не варто приймати за догму. У кожного своя думка з приводу медичної допомоги організму в горах.

Невеликий сніг почався відразу після обіду. Я пішов в намет почитати і подрімати. Але на другій сторінці чтива мені стало нудно, а заснути так і не вийшло. Повалявся в теплі і пішов в дайнінг тент. Тут Діма вчить Іру грати в шахи. Я ж поспілкувався з Пітером і Хорья, який з радістю дав невелике інтерв’ю. У нас ідея – записувати інтерв’ю найцікавіших людей.

Чим більше спілкуємося, тим більше все здається реальним. Ось уже в голові збудований чіткий маршрут до вершини. Два акліматизаційних виходи, з ночівлею на 7000м і великий відпочинок. Далі штурм. Все зрозуміло і реально. Але це у мене в голові, а як воно буде насправді? Які плани у Гори щодо нас? Це ми побачимо вже скоро.

18.04 Вночі мерзну. У наметі -5, а мій трекінговий спальник давно зносився і навіть обіцяних -2 не тримає. Спиш в напівсвідомості з однією думкою – не застудити горло. Воно і так трохи болить. Потрібно намагатися залікувати або хоча б не погіршувати. Коли виходить сонце, відразу теплішає. Я знаю, що до сніданку є ще година часу. За цей час встигають наснитися дивні сни.

Снідаємо і виходимо. У планах акліматизація до Т1 Пуморі (5 800м). Потрібно повернутися до самого початку табору. Дорогою застаємо льодові тренування, перед проходженням Кхумбу. Красиво лазять по серакам. Післязавтра ми теж будемо.

Я йду перший, шерпа замикає. Стежка під ногами читається важко. Мені подобається! Доходимо до місця під намети, звіряю висоту – 5640. Трохи розчарований: Це і є Т1 Пуморі? Де ж обіцяні 5800?»

Але приходить Таші і каже, що нам вище. Ура! Стежка стає ще більш цікавою – крута сипуха зі скельними виходами. Думаю, що це хороша перевірка перед Еверестом. Є кілька небезпечних ділянок і якщо спасувати тут, то що робити на горі?

Спокійно все проходимо, паралельно знімаючи відео для себе і спонсорів. Зараз про черевики Салева.

Спускаємося швидко, є пару розгалужень і мені доводиться стежити, щоб не піти не туди. А деякі стежки виглядають більш привабливо, ніж наша.

На БТ Евересту дивлюся як на довгоочікуваний дім. Зустрічаємо групу Михайла Піддубного, що йде на Айленд пік. Вони нас впізнають. Приємно, що за нами стежать і бажають успіху.

У табір прийшли втомлені, але задоволені. Відразу випили чаю, поїли і зняли невелике відео для супервумен. Чоловіки були в метеликах, а Іра багато говорила, вона на інтерв’ю вже собаку з’їла.

Завтра перший вихід через льодопад Кхумбу до «Футбольного поля».

Потрібно бути у всеозброєнні – каски, кішки, системи, залізо, висотні черевики. У мене фактично все нове і найкраще. Систему дала Маша, суперультралегку і з нею перший раз довелося трохи повозитися. Добре, що взяв запасні кішки, у Роми на його стареньких Салева відлетів задній затискач і одна кішка вважай вийшла з ладу. А мені якраз Салева дала нові, віддав Ромі, а сам підігнав свої БДшні під нові Міллєт. Примітно, що у них підошва на 1см більше, ніж у Замберланів. Може розмір різний? Але обидва черевики підбирав під свою ногу.

Чомусь розболілося праве коліно. Дуже дивно, так як коліна у мене не боліли вже давно і якогось особливого навантаження поки не було. Навіть вітаміни п’ю по 12 капсул в день. Спеціальні, для колін. Я вирішив не чекати, – відразу намазав маззю і по інструкції затейпував. Це вперше на моїй практиці, подивимося як працює. Тейпував прямо на волохаті ноги.

Спати ліг роздягненим в теплий висотний спальник. Не хочу більше мерзнути.

19.04 З незрозумілих мені причин сон не приходив. Я лежав і слухав, як тріщить лід, на якому стоять наші намети. Як сходять лавини. Лише під кінець зміг заснути на годинку. Підйом в 3:50.

Перевірив спорядження хлопців, знайшли чого не вистачало. Довго збираємося і виходимо ближче до 5:30. Уже розвиднілось, ліхтарі не потрібні.

Кхумбу зачаровує з першого кроку. Дивишся на цей льодовий хаос і не розумієш, як його можна пройти. Через хвилин 20 взуваємо кішки, ще через 10 починаються перила.

Йдеться легко в першу чергу тому, що ця незвичайна крижана краса забирає всі емоції на себе. Ти не думаєш про втому, дуже піднесений стан.

Постійно фотографую, здається, кожен кадр – шедевр. Так, поступово приходимо до перших драбин. Їх всього 5-6 штук і вони зосереджені недалеко один від одної. Всі драбини дуже добре закріплені, проходити їх – одне задоволення. За попереднім планом, десь тут, на висоті 5700 ми повинні були зупинитися. Але йдемо далі. Діма з Таші (мій шерпа) йдуть хвилин на 10 попереду. Я йду з Ромою трохи позаду. З виходом сонця підйом став дійсно важким. На висоті 5800 темп падає, пора б розвертатися, але Діми з Ташою не видно. Йду трохи вперед від Роми, в надії їх знайти. Здається, що за кожним поворотом нас чекає рівний майданчик. Але немає. За поворотом ще поворот, за яким вже точно рельєф повинен вирівнятися. Дійсно, стає пологіше. Незабаром бачу метрів за 50 від себе Діму і Таші, вирішуємо розвертатися і йти вниз. Висота 5920 – це більше, ніж ми планували, метрів на 200.

На спуску сонце припікає не по-дитячому, температура під +40. Спека, висота, сніг швидко висмоктують сили.

В таких умовах йти важко всім, навіть шерпам. Сонце топить лід і з’являються невеликі джерельця, зупиняюся, щоб вмитися і трохи остудити голову.

У табір приходимо солідно виснаженим, приблизно до двох дня. Нас напувають прохолодним соком і відразу підносять їжу. Саме час для маленької банки пива «Еверест», яка незаймана стоїть вже три дні.

У наметах дуже жарко, вдень заснути так і не вдається. Інтернет у нас не працює, доводиться після вечері йти шукати в інших таборах. Через півгодини блукань в темряві таки знаходжу. Завантажити пост-звіт сьогоднішнього дня – це важливо, дуже вже красиво було.

Все ж без інтернету жити прекрасно і я трохи заздрю ​​Ромі з Дімою, які вирішили не підключати вай-фай. Адже кожного разу, коли заходиш в месенджер, на тебе чекає купка завдань, які без тебе чомусь не вирішуються. Вони висмикують зі світу гір і опускають на землю. Іноді на довго.

Коліно за день майже не турбувало. Увечері вирішив зняти тейп. Думав, з волохатих ніг буде жахливо боляче, але норм.

20.04

Мені здається, що холод льодовика, на якому ми стоїмо проникає крізь пінку і десятисантиметровий матрац, що постелений в наметі. Навіть думаю над тим, щоб поверх постелити один з надувних килимків.

Сплю добре, встаємо не поспішаючи в 8 ранку. Сьогодні у нас день відпочинку і це прекрасно. З нами в групі непальська дівчина бариста, в планах якої заварити каву на вершині світу. Прошу її зробити каву сьогодні для нас, на що вона з радістю погоджується. В результаті процедура зайняла півтори години, поки не напоїли всіх учасників інтернаціональної групи. Кава хороша. Як же прекрасно нікуди не поспішати.

Обід прийшов якось непомітно і дуже швидко. Поїли, а потім влаштували цілу фотосесію з прапорами.

Ще перевірив стан сала в бочці – воно в нормі. Шкірка трохи підгнила і є запах, але якщо очистити від зовнішнього шару, то все відмінно.

Неробочий настрій. Цілий день відлежувалися в наметі.

Після вечері, стало вже традицією, кілька партій в шахи. Дуже цікаво, тому що сили рівні і виграємо по черзі. Сьогодні у мене хороший день і я взяв три партії поспіль. Гра так захоплює, що абсолютно забуваєш, де знаходишся.

Спати розходимося ближче до десяти – це пізно.

21.04

Після сніданку трохи засиділися, спілкуючись про бізнес, мотивації команди і складності підбору класних кадрів. Зібрали залізо, знайшли наших шерпів і пішли тренуватися на серакі Кхумбу. Почали з необхідних речей – жумарили і дюльферяли. Після – кілька фото на драбині і я запропонував шерпа прокласти нову трасу на високий серак. Той взяв льодовий інструмент і поліз. Укрутив бур, зробив станцію і після ми теж попрактикувались в льодолазінні. Не найнеобхідніша навичка на Евересті, але як красиво!

Завтра перший вихід в Т1 і Т2 з ночівлею. З вечора відібрали висотні речі і віддали портеру. Я привожу в порядок сало, заодно два шматки на вечерю взяв. Сьогодні нас балують козячими реберцями. Смачно. Наїдаємося. За столом все більше розмов про гору і завтрашній вихід. Рома почав помітно хвилюватись.

Виходили на зв’язок з Ірою, сигнал поганий – поспілкуватися не вдалося. Але нічого, завтра ми перетнемося на шляху.

22.04

4:52 – що? Ми ж в п’ять повинні бути зібрані в дайнінг тенті. Зазвичай я заводжу два будильника, а то і три – в залежності від важливості події. Зараз навів один, і він мене підвів. Швидко збираюсь і виходжу в дайнінг. Сніданок нам затримали, так що є час привести себе в порядок. Сьогодні хочу записувати трек і на годиннику і на ДЖПС. Виходимо о 5:50. Йдеться очікувано легше, ніж в перший раз. Ми вже краще акліматизовані та й знайомими місцями дорога завжди йде швидше. Кхумбу також прекрасний, але таких емоцій, як вперше вже не викликає. Ось ми проходимо місце, до якого дійшли минулого разу. Уже виходить сонце, хлопці просять привал і намазатися кремами. Мені ж місце не подобається – навколо розкидані великі крижані осколки, сліди минулої величезної лавини. Не хотілося б, щоб на нас така зійшла. Кажу, що тут небезпечно і треба ще трохи пройти, там і зробимо привал.

Проходимо ще одну велику драбину, робимо короткий привал і потроху тупотимо до Т1. Тут я чую гул і кричу «Лавина» обертаюся і бачу, як з верхньої частини стіни гори західного ребра Евересту зривається велика лавина, яка поступово набирає хід. І приблизно в те місце, де ми були півгодини назад і хотіли робити привал. Раді що там не зупинилися, хвилюємось, чи нікого не засипало?

Уже в першому таборі зустрічаємо Іру. Вона бадьора, весела і сповнена енергії – загалом, як завжди в горах. Але не все так просто. Сходити сильно вище Т2 у неї не вийшло через шалені вітри. Спроба вилилась в серйозно обвітрену/обморожену нижню губу і підборіддя. Виглядає не дуже.

Я й Таші готуємо обід – суп з вермишелі типу «мівіна», сало, ковбаса, часник, два тости з плавленим сирком, лимонний напій. Вийшло дуже смачно і апетит у всіх відмінний. Це радує. Після обіду залізли в намети і лежимо в них.

Таші запропонував чаю, сам все зробив, пропонує шоколад і печивко. Мені це настільки незвично, – завжди в горах (та й загалом) мені потрібно самому все робити і за всіма піклуватись. А тут навпаки, доглядають за мною. Це несподівано приємно.

Вечір прекрасний. Не дуже холодно і зовсім безвітряно. Походили табором, знайшли Еверест.☺

До вершини на пряму всього 4,5 км і близько місяця по часу.

Спати розійшлися о 18:30. Читаю Ілона Маска, цікаве дитинство у нього було.

Кашель сьогодні набагато приємніше став.

23.04

Ближче до ранку розбушувався сильний вітер, який ми стійко перечікували в наметах. Через кілька годин він почав стихати, ми змогли зібратися і вийти до 8. За нами вийшло сонце, вітер зовсім стих. Перша перешкода на шляху – стіна метрів 15. На висоті більше 6100 жумарити вже не так просто, але ми відносно швидко справляємося. Попереду ще дві великих драбини, мені вони дуже сподобались. А далі .. монотонна стежка з плавним набором. Йдемо, потихеньку тягнучи ноги. Жарко, але терпимо. Т2 починається на висоті 6360, наш же табір знаходиться на 6490. Це були найскладніші метри переходу. Хлопцям важко, але йдуть непогано – тримаються. Нарешті доходимо до стоянок. Перехід зайняв всього 4 години, але порядком вимотав. Заселяємось у вже встановлені намети. І просто валяємось. Через якийсь час починаємо розбирати речі, а тут вже і обід приспів. Радує, що є почуття голоду. Хоча всю порцію з’їсти не зміг. Вирішуємо, залишитися ще на одну ніч на 6490. До речі, це вище Мера піку!

24.04

Вночі в наметі -14. В спальник я залазив у чому був: двоє штанів, фліска, пуховик. Потім пуховик зняв і засунув його всередину, обмотавши навколо себе. Чомусь так зручніше, ніж на себе. На подив нормально спав і навіть снилися сни. Вранці стан повного безсилля, йдемо на сніданок, а далі потрібно б сходити в радіалку метрів на 200. Рома, каже, що залишиться внизу читати. Йдемо ми з Дімою. Призначив вихід на 10, щоб був час ще півгодини полежати і, може, набратися трохи сил.

Прогулянка вийшла хорошою, правда набрати вийшло всього 100м. Зате розходилися, та й найкраща акліматизація – активна. З верхньої точки до вершини Евересту всього 2,4км. З них 2,25 – вертикальних.

На висоті 6500 вже відчуваємо себе цілком нормально. Але в той же час вже з’являється загальна втома від висоти, хочеться вниз, додому, до рідних і друзів. Туди, де є чим дихати, де фрукти, варена кукурудза і вже дозріває полуниця. І не треба спати при -14.

Відчуваю себе добре, але халепа, як же тут немає чим зайнятися. Я вже втомився читати про Ілона Маска, втомився лежати, втомився думати. Адже це і є значна частина сходження – очікування.

Хочу суші.

25.04

Прокинувся в 5. На годиннику -15. Мозок відмовляється приймати той факт, що потрібно повністю переодягнутися в активну термобілизну. Це виявляється не так і страшно. Зібрав речі, які залишаємо тут і рюкзак, який зношу з собою. Одягнувся, взувся. Все зайняло рівно півгодини. Підходжу до хлопців, запитую як справи? У відповідь чую: «Що, вже 5?». Чому у нас постійно хтось просипає? Щоб не мерзнути йду на вулицю – тут готують сніданок і тепло.

Спускаємося швидко, в Т1 прийшли за годину. Тут дізналися, що дорога через Кхумбу зруйнована і треба чекати, поки айс доктора її полагодять. Чекаємо годину. А тим часом сонце все вище, стає жарко і збирається справжня черга з бажаючих спуститися в БТ. З іншого боку, напевно, з бажаючих піднятися.

Сіли з Ромою грати в дурня. Паралельно нас нагодували супом. Тут звук лавини і переполох. Виходимо і ми – зі схилів Нупцзе зірвалася велика лавина, яка перекрила всю долину, в тому числі і стежку в Т2, якою ми пройшли менше години назад.

Більше двох годин очікування, і Таші каже, мовляв можна йти. Точних новин немає, але підемо.

Перший кілометр-півтора все йде як зазвичай. Але далі на нас чекає зовсім інший Кхумбу. Величезні брили льоду поламало і покришило на частини. Проклали новий цікавий і небезпечний шлях. Іра за розломом спостерігала з базового табору, каже це було страшно. Льодопад ламався, повністю змінюючи свою форму, люди, немов мурашки, розбігалися хто куди і ховалися за більшими сераками. Ми з успіхом і не без задоволення справляємося з новими труднощами.

Спуск з Т1 в БТ зайняв у нас дві години. Внизу Іра напоїла нас чаєм і погодувала булочками з бекері. Велика радість бути знову разом всією нашою командою.

Заявка на участь

0/350
Натискаючи кнопку «Надіслати», ви погоджуєтесь на обробку персональних даних.
Ваша заявка прийнята
Наступний крок це
Добре, якщо ви заповните її зараз. Також незабаром з вами зв’яжеться менеджер та проконсультує з усіх питань.
Ми постараємось зробити все можливе, щоб зробити вас щасливішими в горах. Це наша місія. Побачимося!
Щось пішло не так! Спробуйте пізніше Ваша заявка прийнята. Наш менеджер незабаром зв’яжеться з вами та проконсультує з усіх питань.