Автор: Оксана Активна
Рівно рік тому чортеня у вигляді Вікі Полозової потягнуло мене на трейл. Тоді для мене це звучало як щось неймовірне. Здавалося, що бігати трейли можуть тільки надсильні люди. Пам'ятаю, як прибувши в стартове містечко, я із захопленням і навіть якимось трепетом дивилася на бігунів, які тут зібралися: хто в чому одягнений, взутий, що їсть, як розминається. Ніби я опинилася в світі гірських богів. Тоді для першого разу я вибрала коротку дистанцію 10 км, бігла, намагаючись не виявитися останньою. І в результаті виявилася на 3 місці. Непогано, як для дебюту.
Після цього трейли міцно увійшли в моє життя, і біг в лісах, горах і парках я полюбила більше, ніж звичайний асфальтовий. Тому, реєструючись на черговий Wet Hills, я вирішила, що досвіду у мене вже більше, можна спробувати і середню дистанцію 18 км. До слова, мій чоловік теж вибрав цей кілометраж і бігти на результат не планував. Тому у мене був свій пейсер, помічник і мотиватор.
Перед стартом ніч в поїзді. Зазвичай це не приносить мені дискомфорту. Але не цього разу. Вдалося поспати всього години 2, і то з перервами, весь час в голові крутилися якісь думки, що не давали заснути. Після приїзду в стартове містечко до початку забігу залишалася майже година. Але час на чергу в туалет, переодягання, здачу рюкзаків пролетів дуже швидко, тому на старт вийшла практично без розминки і розігрівання.
Далі все, як у прискореній кіноплівці, тільки встигай дивитися під ноги і по сторонам (адже трейл – це не просто біг, це ще краса природи навколо, яку не можна пропустити). Бадьорий старт через село Лука, підбадьорюючі слова і оплески місцевих жителів, пейзажі крутих обривів Дністра, сірі туманні схили берегів, під ногами трава, зрубані пеньки чагарників на стежці, довга низка різнокольорових бігунів, що йде за поворот. Далі ліс, повалені дерева, промокле листя, запах осені і грибів. Перед очима миготять помаранчеві кросівки чоловіка і такі ж помаранчеві мітки маршруту. Збитися зі стежки неможливо.
Стає трохи спекотно. Бігова кофта на флісі виявилася занадто теплою. Вдома за такої погоди в ній відчувала себе добре. Тут не врахувала фактор наявності рюкзака, який стримує вентиляцію і додає пару градусів. Багато хто зупиняється, знімає кофту, переодягається в футболку. У мене з собою немає. Тому закатала рукава, розстебнула комір і без варіантів біжу далі.
До 7 км трималася бадьоро. Потім мої ноги стали практично дерев’яними, пересувати їх було дуже важко, тому не змогла утримувати темп і буквально за одну хвилину мене обігнали дві дівчинки. Як себе не переконувала, але зробити ривок, щоб повернути собі позицію, я так і не змогла. Напевно, позначилася відсутність розминки перед стартом. Далі гірка, вертикальна. Повземо густими заростями плюща, змішаного з гілками, кущами і листям. Коліна майже торкаються землі. Чоловік тягне за руку вгору, так набагато легше. І менше шансів посунуться вниз. Хух! Нагорі, рівненько, можна розганятися. Але ні. Через 150 м знову гірка. Така ж крута і висока. Таким же чином долаємо і її.
Тепер точно все. Далі КП з колою, рівна ділянка грунтовки і знайома з минулого року дорога до фінішу. Після коли і апельсинки енергії додалося, по рівному можна нормально розігнатися. Залишається якихось 5 км, легкітня. Це як з дому в парк і назад – переконую себе під час руху. Здається, лечу з усіх сил. Але у когось виявилося їх більше. І на 15,5 км мене обганяє ще одна дівчинка. Та так жваво, що я навіть не встигаю перевести подих і зібратися з думками, як вона ховається за горизонтом. Молодець! Значить, правильно розрахувала сили і добре тренувалась.
Стежка вздовж берега по прямій до фінішу здається нескінченною. Ось мітка і поворот вгору – все, кінець! Але ні, здалося, далі ще мітка і поворот. І так разів зо три, поки нарешті не почули голос ведучого і музику з кемпінгу. Це вже справжній фініш! Ура! Тримаючись за руки, вбігаємо в арку, в свою адресу чуємо привітання. Я 8-я серед 56 дівчат. Непогано. Звичайно, хотілося б краще. Але ніякої досади або неприємного відчуття немає, як іноді буває. Я виклалася майже на максимум своїх можливостей. Я не тільки бігла, але встигала насолоджуватися краєвидами Дністра, підтримувати розмову з чоловіком. Я зайняла те місце, до якого була готова. Дівчата, які прибігли перші, справжні молодці.
А це значить, що мені є до чого прагнути і потрібно краще підготуватися до наступного разу. А він обов’язково буде! Адже трейл – це завжди захоплююча пригода. Це як міні-похід (тільки забіг) найкрасивішими місцями нашої планети. І тут потрібно не тільки вміти добре бігати, правильно розрахувати сили на дистанції, але і стежити за розміткою, за пейзажами навколо, правильно підібрати спорядження, не забути нічого і не набрати зайвого. Загалом, ціла наука. І, можливо, через це – справжня пригода, яка може бути довжиною від 3-5 км і, здається, до нескінчанності:)
