Автор: Юлія Юрасова
Я люблю гори у всіх їх проявах, і дуже давно знаю, як цікаво і приємно ними ходити і лазити, і ось півтора року тому відкрила для себе, що ними ще і неймовірно класно бігати! У бігу своя особлива енергетика, а у довгій дистанції 50+ км, тим більше, завжди є своя особлива родзинка.
Подолавши за минулий рік кілька трейлів аналогічної довжини і складності з перепадом висот близько 3-х км, я вже уявляла собі, чого очікувати від дистанції “Соколине Око” на Гуцул-трейл. Тим більше, що мені вже доводилося її бігати минулого року, але один невдалий “поворот не туди” спричинив за собою пропуск КП і довгі блукання в спробі знову повернутися на марковану трасу. У підсумку вийшов досить довгий час: 11 годин і фініш поза заліком. Тому мета-мінімум цього року була фінішувати чіткіше і вкластись за часом хоча б на годину швидше. З цими думками я разом з друзями і відправилась на старт в с. Вижниця.
Весняний ранок був прохолодним, так що думка взяти з собою терму з довгим рукавом здалася не зайвою, але до часу старту в опівдні сонце пригріло так, що побігла відразу в футболці і терма дісталася з рюкзака тільки з настанням темряви разом з ліхтарем. А спочатку бігти було навіть жарко і на першому підйомі відчувався явний перегрів, так що вирішила не рвати і поберегти сили.
Свої перші трейли в минулому році я бігла практично без підготовки. Принаймні без спеціальної. Пробіжки, звичайно, завжди були присутні в моєму тренувальному процесі, але досить епізодично, і рідко перевищували 10 км, а двічі фінішувати “плоский” марафон вдавалося виключно на загальній витривалості і досвіді постійного перебування в горах. Тільки зареєструвавшись на ультра-трейл Карпатія з дистанцією 103 км, я нарешті почала цілеспрямовано бігати, але потім був довгий сезон в горах і на бігові тренування залишилося тільки два місяці: лютий і березень. Лютневі пробіжки запам’яталися в основному стадіоном зі снігом і багнюкою, а весь березень я просто бігала містом від будинку до скелелзазного стенду і назад. Почуття, що я готова літати у горах, за ці два місяці так і не з’явилося, зате по-зрадницькому стала нити зв’язка під лівим коліном, що взагалі поставило під питання участь у трейлі. Ось так-то, біг по міських сходах, можливо, не найкращий і вельми травматичнонебезпечний варіант тренувань.
За тиждень до старту набігала на Болотному Рогейні близько 26 км і коліно начебто витримало випробування, так що вирішено було все-таки стартувати Гуцул. Дистанція “Соколине Око”, крім усього іншого, є ще й Чемпіонатом України з трейлу, так що конкуренція тут серйозна, але випробувати себе і порівняти результат з кращими бігунами країни, безумовно, дуже цікаво.
Цього року дуже порадувала розмітка – яскраві маркери і стрілки було видно здалеку, хоча ловити “ґав”, звичайно, не варто ніколи. Один раз на швидкості все ж проскочила поворот з основної дороги, але, благо, що вдалось це швидко помітити і повернутись на трек. В інших випадках все було відмарковано дуже чітко і жодного разу не виникало ситуацій, як в минулому році, коли час від часу доводилося завмирати в подиві на розвилках і звірятись з треком, щоб визначити подальший напрямок. Приємною була турбота волонтерів на кожному КП, і прекрасним кроком з боку організаторів було включити в список обов’язкового спорядження для кожного учасника стакан для води, позбувшись таким чином від необхідності викидати після заходу сотні одноразових пластикових стаканчиків.
Трасу пройшла з великим задоволенням. Місцями, звичайно, важко було на підйомах, але спуски і більшість рівних ділянок вдавалося бігти, тим більше, що погода теж була сприятливою – майже не було під ногами розкизшої багнюки і тільки парочка бродів так і не дозволила залишити ноги сухими.
Ближче до фінішу стало ясно, що особиста мета вкластися за 10 годин цілком досяжна, і це додало ще більший заряд бадьорості та оптимізму, так що навіть після 50 км траси і 3 кілометрів підйомів-спусків все ще залишалися сили для фінішного ривка.
У підсумку результат 9 години 33 хвилини, поки що кращий з моїх особистих на подібній дистанції, а також 7-е місце з 22 жінок і приблизно середина з трохи більше 100 учасників що стартували. Якщо ще пару років назад я задавалась питанням, чи можу я взагалі фінішувати подібну дистанцію, то тепер у мене є однозначна відповідь, що можу, і залишається лише більше часу присвячувати тренуванням, щоб робити це з кожним разом все швидше і швидше.
