Дрібний дощ почався відразу після виходу з Самогону. Я йду в футболці. Жарко. Дуже не хочеться одягати мембрану. Через півгодини знаходжу кам'яну кошару, заходжу в надії перечекати дощ. Хвилин 20 читаю книгу, поглядаючи у дірку в стелі. Дощ не припиняється, треба йти. Одягаю мембрану.
Йду.
Навколо туман. Під ногами багнюка. Дощ посилюється.
Кайфую.
Від кожного кроку, плюхаючи кросівками в болото.
Від холоду дотику, мокрої мембрани до голої шкірі.
Від кожної краплі, що ритмічно барабинить по капюшоні.
Йду і кайфую.
Ближче до базового табору дощ переходить у мокрий сніг. Мерзнуть пальці на руках.
Уже мокрий до трусів. А настрій прекрасний. Йду і кайфую.
Ось і наш намет, переодягаюсь в сухі речі і знову кайфую. Яка ж класна штука – життя!
А головне, кожен крок наближає до вершини.
У Т1 йду не поспішаючи, не збиваючи дихання. Цього разу дорога зайняла 3год30хв, без зупинок. У Т1 Саня вже зібрав наш намет і звалив. Я трішки злий – хотілося закип’ятити чаю і перекусити після майже 4-х годин роботи. Довелося перекусити одним «Вівсянчиком» і парою родзинок, які дивом завалялись в рюкзаку. Вийшов з Т1 о 15:00.
Приблизно в цей час Саша відкопував наш намет в Т2. Його трохи менше ніж повністю завалило снігом. Посередині була велика калюжа і воду довелося спочатку вичерпувати кухлем, а потім вимокати снігом.
Я ж ішов в своєму темпі. Без привалів, але з паузами на те, щоб віддихатися після перешкод, яких на відрізку Т1-Т2 предостатньо. З минулого разу додалося ще пару сходинок. Сонце, якого і так весь день не було, сховалося за гору і стало помітно холодніше. Я ж іду в одній термусі і мембранній куртці. Прохолодно.
Дорогою обганяю трьох шерпів і в Т2 приходжу ближче до шести. Саша вже відрив намет повністю і він має товарний вигляд, хоча дуги погнуті і є пару дірок в тенті. Починає темніти. Саша йде допомогти відкопати намет Антону і Віталію, а я топлю воду і готую вечерю. Нарізав білоцерківського сальця, пару зубчиків часнику, банку тунця, гречка і пюрешка від Харчі – ще ніколи я так смачно і з апетитом не їв вище 6000м.
Ніч була вітряна, поспати толком не вдалось. Ліниво прокидаюсь і ще більш ліниво збираюсь. Вийшов о 11:30, до цього часу підійшли хлопці знизу. Саша вийшов раніше. До 14:00 прийшов в Т3. До цього часу Саша вже поставив намет. Я переодягнувся, прийшов Вова і ми почали розкопувати їх з Дімою намет.
Загалом самопочуття хороше, але висота відчувається. У четвертий табір хочеться тягти поменше речей. Тому беремо один намет на чотирьох і по одному спальнику на двох. За планом в Т4 нам потрібно перебути лише кілька годин перед штурмом. Все зайве залишаємо в Т3.
Попереду 700м крутого набору висоти. Висоти, на якій я ще не бував .. Весь груповий вантаж ділимо на чотирьох, вийшло по 5 кг на людину + особисте спорядження. Тягнемо один на всіх балон кисню в медичних цілях – мало що може трапитися на висоті 8000м. Перестраховуємося.
На схилі видно велику гусінь з людей, які ось уже пару годин майже не рухаються. Ми засмучені – швидше за все «встрянемо».
Йдемо повільно. 7000м проходиться легко. Далі важче – позначається висота, крутизна схилу і зростаючий вітер. Володя з Дімою йдуть попереду, на деякій відстані йду я, десь ззаду Саша і «лижники».
Ось і ми, як ті, з гусениці, застрягли і майже не рухаємося.
Час йде. Ми повземо. Вітер дме. Гора стоїть.
У якийсь момент бачу, що хлопці попереду сидять і щось махають мені про розворот. Кричу, щоб чекали.
Хвилюються, адже намет взявся нести Саша, який до цього ходив швидше за всіх. А тут його і не видно. Питають, чи не міг він розвернутися. Я впевнений, що ні. Таки переконують продовжити підйом. Тим більше, що нижче на схилі все ж видніється фігура Саші.
Ще через пару годин ми приходимо в Т4. З одного намету мені махає Діма – його вже поселили Асет з Іваном і поять чаєм з печивом. Знімаю кішки і завалююся до них. Боже! Як добре ковтнути гарячого чаю і заїсти «Корівкою»! Ноги трішки промерзли, роззуваюся і розтираю.
Саша приходить десь через годину і приносить наш будиночок. Але спершу напоїти його (Сашу) чаєм і дати відпочити.
Ще через півгодини стоїть наш НорзФейс. Чотирьом місця тут небагато, тому одягаємося ми по черзі. Я натягую штурмовий костюм, втім, як і всі інші. Топимо сніг, їмо сир, сало з м’ясом – більше на висоті 7450м нічого не лізе. Потрібно ще якось розміститися і кілька годин полежати в теплі – про те, щоб поспати мови не йде.
До штурмового виходу залишилося кілька годин. А мені тепло і спокійно.