Побачити своїми очима Еверест - така була моя мрія. Багато років вона видавалась мені складною в досягненні і я постійно відкладала її здійснення. Як би ж я знала, що з Кулуар це може бути так просто і фаново, то певно зараз вже б і до 8-тисячників добралась ) Зрештою, це буде згодом. Step by step.
Я піднялась до базового табору Евересту в травні 2023. Це один з тих спогадів, які на все життя, і це старт моєї любові до світу високих гір. Світу, де немає тої різної шелухи, що люди часто набирають для створення своєї важливості, зайнятості і ще там чогось. У світі високих гір є могутня природа, від якої перехоплює подих, справжня сутність людини, момент тільки тут і чіткі інструкції тимліда 🙂
Від самого початку подорожі - а для мене це завка на сайті Кулуар - я спостерігала чітку організацію у всьому.
Це був мій перший похід на висоту 3000+ м, тому при підготовці питань було мільйон. Менеджер Ірина допомогла структуризувати тони інформації, давала цінні поради по підбору одягу, аптечки, квитків та самоорганізації. Цінним було те, що Ірина допомогла зконектити учасників, які летіли тим самим рейсом. Тому наш тимбілдінг почався ще з вильоту з Польщі.
В аеропорту в Катманду від сотні пропозицій таксистів нас врятував представник Кулуар і відвіз в готель, одразу розказавши, де добре міняти гроші, як торгуватись на ринку за манго, де добре докупити потрібне спорядження.
Ми прилетіли за день до старту програми і мали вдосталь часу, щоб відновитись з тривалого перельоту та погуляти околицями.
Далі було знайомство з тимлідом Юлею та групою.
Тимлід перевірила набір речей кожного учасника сходження, щоб впевнитись в тому, що усі мають необхідний одяг та інші речі. А наступного дня я разом з нею (а це на базарі Катманду дуууже важливо, бо легко загубитись в горах підробок світових брендів одягу для сходжень) докупила мембранні штани-самоскиди, окуляри з фактором захисту 4 та гермомішок на 35 літрів, щоб помістити пуховий спальник та одяг.
Кулуарівці добре знають в яких місцях на базарі в Катманду можна купити добрі речі і по вартості не завищеній в десятки разів.
Про головні убори подбала компанія, усі учасники походу отримали в подарунок теплі непальські шапки.
До теми гермомішка, завдяки йому мій пуховий спальник вижив навіть коли в баулі відкрилась пляшка з водою.
Наш тимлід Юля - прекрасний приклад мудрого та сильного провідника. Завжди уважна до кожного, чітка в іструкціях в планах, турботлива та супер організована. Великий респект їй за пророблену роботу в створенні класної команди з нас усіх. А нас було чимало - 13 людей різного віку, темпераменту та рівня підготовки.
Звісно, був різний темп, хтось хотів іти швидше, хтось був повільнішим, часто через симптоми гірської хвороби. Проте, ніхто не загубився ) Весь час за нами пильно дивились та підтримували або Юля, або місцеві гіди-провідники. Я почувалась в безпеці протягом усього треку.
Благо, що є портери, які несли наші речі увесь шлях. В кожного був лиш легенький рюкзак з водою, перекусом, мембранними штанами та курткою, фліскою, обов’язково сонцезахистом і ще з кількома дрібничками.
В цьому поході було багато речей з категорії “вперше”. Гірська хвороба теж в цьому списку. Новими були реакціїї тіла в процесі адаптації до висоти 3000+ м: часті прокидання вночі, серце наче ось-ось вирветься з грудей, кашель, нежить, слабкість в тілі.
Кожна сходинка вгору наче 5км пробіжки по кількості затрачених зусиль (в мене так було певний час шляху).
І тут знову допомагала тимлідер: ми щовечора вимірювали сатурацію, ділились станом, симптомами і по ходу приймали рішення які препарати приймати для полегшення стану. Важливо поряд мати того, хто знає що з тобою відбувається і як допомогти.
Уся група дійшла до фінальної точки в бадьорому стані і була готова йти вище ) Ми з переможним виглядом фотографувались на знаковому камені з написом Everest base camp і в той же момент заздрісно дивились на табір тих, хто йшов вище.
Адже після того, як пройшли два 5-тисячники, ми зрозуміли, що і сам Еверест вже і не такий захмарний. Дехто з нас там засіяв зерна своїх нових мрій і я не виключення:)
З моїх особистих лайфхаків - вазелін. Його я брала щоб пом’ягшувати шкіру стоп для уникнення мозолів, а в результаті баночка ходила з рук в руки, щоб змастити потріскані губи та ділянки під носом. Дуже і дуже корисна річ у високогір’ї.
Гімалаї це надзвичайне місце. Люди скидають свої маски, з’являється чесність з собою, запускаються потужні процеси трансформацій, які вже там, в низу, починають активно міняти життя. Так було у мене. Життя стало в рази якісніше та усвідомленіше.
А ще тут я зустріла своїх справжніх soulmates, з якими ділили дві пари airpods на чотирьох, сотні літрів чаю, їжу, тепло і світло сердець.
Вже в Катманду, коли відмились та відіспались, ми створили свою групу “Непальські котики на Чола-пасі” і тут продовжуємо спілкуватись. А з Сашею вже встигли зганяти в ще один похід в Карпати. З Кулуар, звісно )
To sum up, я в захопленні від всієї організації походу, від моменту подачі заявки до прощального вечора з групою в Катманду. На кожному кроці я відчувала підтримку команди Кулуар: інформативну та діями.
Кожен крок продуманий та відпрацьований. Для мене це надзвичайно цінно.
Коли прощалась з Гімалаями, пообіцяла сюди повернутись знову. І ось, пройшов майже рік, а я готуюсь до сходження на свій перший 6-тисячник. І знову з Кулуар, бо маю до них довіру 💛
