telegram
ua
ua ruen

Моя мандрівка до сонця

Повернутись
Автор: Тетяна Рубан-Щуковська , Ганновер, Германія
Тімлідер: Анна Мисишин
Загальний рейтинг
Рейтинг тімлідера
Рейтинг консультанта
Я не професійний спортсмен, не марафонець, не ходжу регулярно в спортзал. Я просто людина, яка любить життя, якій все цікаво, яка любить яскраві враження, мандрівки та, звичайно, гори.

З чого все починалось.

Декілька років тому навіть і подумати не могла, що в моєму житті з'явиться така подія як сходження на п'ятитисячник та ще й у Африці. А все почалося  з невинного жарту нашого тімлідера Андрія, з яким ми ходили по Лікійській стежці без важких рюкзаків:  "От ви б усі ще й на Кілі спокійно зійти могли", - сказав він нашій групі наприкінці походу.  Пам'ятаю, Андрій навіть нашу групу в телеграмі після закінчення походу жартома перейменував на „Сходження на Кілі“.

Для мене це було тоді нереально. Ну, пожартував то й пожартував. Мені ж тоді ще  похід по Лікійці здавався не таким простим, бо я зовсім була нетренованою і вважала, що всі йшли дуже швидко. Але...

Час ішов, я почала все ж таки  час від часу займатися бігом (на що мене надихнула Лікійка). Потім був похід Сванетією. Інколи заглядала на сайт Кулуару в програму про сходження на Кілімінджаро. Дивилася багато фільмів про різноманітні пригоди альпіністів, перечитала купу літератури про гірську хворобу, звичайно, дивилася відео та читала відгуки тих, хто вже побував в Африці та здійснив сходження. Читала багато статей про саму гору Кіліманджаро та різноманітні маршрути по ній.

Так, жарт перетворився на мрію, а мрія - на мету. Я поступово стала збирати потрібне спорядження, ще не записавшись в групу. Бо не знала, чи зроблю це сходження, чи ні. Все ж таки, ціни недешеві, і спонтанно все й одразу придбати було б важко. Та й сама була невпевнена, чи готова я фізично.  Я стала на чомусь економити, коли побачила вартість квитків на літак. Але  вже знала, що я це зроблю. Тому що сходження на Кіліманджаро у моїй свідомості стало синонімом походу на небо, до сонця, у гарячій і такій неідомій для мене Африці. Ця подія обов'язково мала статися в моєму житті!

Невеликий відступ. Як ви вже, мабуть, зрозуміли, це вже мій третій похід з „Кулуар“. Я просто була в захваті від рівня організації перших моїх двох походів,тому саме з кулуарівцями я почуваюся безпечно і впевнено. А сходження на п'ятитисячник вимагає хорошої організації та підготовки. Тому, однозначно, лише „Кулуару“ я могла довірити цю складну пригоду та подорож.

Українці з різних куточків планети. Команда мрії

Наша група складалася винятково з українців та одного литовця, який, до речі, в останній день нашої подорожі сказав, що він тепер теж почувається українцем.

Данія, Німеччина, США, Канада, Польща, Литва і, власне, сама Україна - ось така широка географія учасників подорожі. Всі з різним досвідом життя та походів. Представники різноманітних професій: від сфери ІТ та маркетингу до медичної або творчої. Такая яскрава суміш характерів, вподобань та звичок! Але нас об'єднувала, по-перше, наша мова, і, по-друге, спільна мета. Нам було важливо зійти на вершину саме під українським прапором, незважаючи на те, що всі ми вже чимало років живемо та працюємо не вдома.

Особисто я обожнюю ходити в походи з незнайомими людьми. Я вважаю, що гори зривають з людей усі маски і ти їх бачиш справжніми. А ще я люблю спостерігати, як зовсім різні люди за дуже короткий час стають однією командою. А при сходженні це дуже важливо. У нас були надзвичайно виховані та розумні хлопці, які брали на себе вирішення суперечливих питань під час подорожі та поводился шляхетно по ставленню до дівчат. У нас були приємні дівчата, які, незважаючи на свою тендітність, проявили в потрібний час силу характеру.

Наведу один приклад. У нас скасували літак до Занзібару. Авіакомпанія почала розсилати всім повідомлення з новим часом вильоту та ще й різними рейсами та в різні дні. Спочатку ми всі дуже засмутилися. Але після сафарі наші хлопці попросили поїхати водіїв в аеропорт в Аруші, де я не знаю, яким чином, але вони домовились, щоб ми всі вилетілили одним рейсом та в один день. Хіба це не чудово?!

Або ще така ситуація. Я не володію досконало англійською і багато речей мені було важко зрозуміти та висловити. Члени нашої команди терпляче підтримували мене, перекладали та пояснювали. Це було дуже приємно. Я не почувалася покинотую у вирії цікавої та важливої інформації під час походу та екскурсій. Хоча знаю, що це інколи дратує людей, коли хтось весь час питає „А що це було? А що він сказав?“ тощо...

І, нарешті, у нас була тімлідер Аня Мисишин. Вона не здавалася багатослівною. Спокійна, впевнена та врівноважена. Людина, яка знає свою справу. Все в неї чітко та зрозуміло. Коли один хлопець під час сходження вже спакував речі і вирішив спускатися вниз, бо йому було вже дуже погано, вона просто сказала: „Ти йдеш далі“. Наступного дня він прокинувся і пішов далі. Мені сподобалось також піклувння Ані про одну нашу учасницю, якій сходження здавлося дуже й дуже важко. Відверто кажучи, я думала, що тімлідер відправить її вниз. Але ні, вона до останнього її підтримувала, спостерігаючи за її станом. Так, наша група зійшла на Кіліманджаро у повному складі.

Власне шлях

Нас іде на сходження 42 особи - це перша інформація, яка мене просто вразила. Тобто нас всього 11 плюс команда „Wite Snow“ з місцевими гідами, портерами та кухарями. Місцевими людьми, які спостерігають за твоїм самопочуттям, піклуються про настрій і комфорт. Комфорт при сходженні! Я й не знала, що таке буває. Але так воно було. Нас смачно годували, подавали нам руки при важких переходах, носили наші речі, співали нам пісні. Неймовірні люди, що з душею виконували свою дуже складну роботу, аби ми, шукачі пригод, спокійно зійшли на найвищу гору Африки і залишилися задоволеними. Твоя задача була просто йти, а все інше  - зроблять за тебе.

Ось, ти прийшов втомлений до табору - вже стоїть палатка, а в ній - твій великий рюкзак зі спальником (портрери одразу вивчили, які рюкзаки до яких палаток належать). У тебе закінчилася вода або ти хочеш гарячого чаю? Будь ласка!

Мене вразила щоденна кава о 6.30 ранку, яку турботливо приносили тобі всі 5 днів в палатку. Я й досі сумую за цією кавою з присмаком висотної прохолоди, болі в м'язах та турботи людей, які супроводжували наше сходження.

Я вже потім дізналася, що наш маршрут був найкоротший та найскладніший з усіх маршрутів на Кіліманджаро. Ми декілька днів йшли самі, не зустрічаючи інші групи. Ми йшли по джунглях, де розпочався дощ, що змусило нас прийти до табору трохи мокрими. В джунглях спали ми під крики мавп, які бігали між палатками, шукаючи щось смачненьке, і, відверто кажучи, це мавпяче стрекотання, агукання та бо зна що нагадувало мені трохи фільм жахів, коли ти лежиш, а десь під вухом, по ту сторону палатки, хтось повзає.

Мені цікаво було спостерігати, як поступово змінювалася природа навколо нас: чим вище ми підймалися, тим нижче ставали дерева, а потім зовсім пропадали.  Менше  ставало чути птахів, і наприкінці залишилися лише високогірні ворони-білошийки з величезним страшним дзьобом.

Дихати було вже важче, а кожен різкий крок змушував тебе потім трошки відпочити. Але нам це не завадило на висоті десь 4300 трохи потанцювати. Щоправда, це забрало чимало сил, і на відновлення нормального серцебиття в нас пішло більше часу, ніж внизу.

Там, на висоті, у нас з'явився навіть жарт: «Сходив в туалет та акліматизувався». Навіть якщо туалет знаходився десь метрів 50 від палаток, але до нього треба було спуститися і, відповідно, трохи піднятися, то це було значним випробуванням. З одного боку - полегшення від того, що задовольнив фізіологічну потребу, з іншого - муки повернення в палатку, підіймаючись трохи вгору. Це були наші найважчі походи в туалет.

Іти назустріч Сонцю

Нас розбудили близько одинадцятої ночі. Через півгодини ми мали вирушати на штурм гори. Інколи альпіністи кажуть, що вони підкорюють гору. Мені здається, навпаки, це гора підкорює тебе. Тому що ти інколи сам не розумієш, навіщо ти це робиш, але є якась неймовірна сила, що штовхає тебе здійматися вище і вище, незважаючи на біль та втому. Декілька разів я себе запитувала, навіщо це все мені потрібно. Але так і не змогла знайти відповіді. Просто потрібно і все. Може, колись зрозумію.

Ніч, холодно. Ми йдемо рядочком повільним рівномірним кроком. Перед моїм носом відблискує сідушка дівчинки, яка йде попереду. Час від часу ця сідушка зривається від пориву вітру і б'є мене по носі, не даючи заснути. Це все було як нескінченна медитація. Ти йдеш і слухаєш своє дихання, серцебиття. Думки сповільнюються. Невеличка пауза. На ній ти помічаєш десятки ліхтариків таких самих медитуючих повільних людей, які ніби зірки розсипалися по горі. Хочеш пити, але твоя вода замерзла, турботливий портер дає гарячий імбирний чай. Автоматично відповідаєш на запитання «Як ти?», що все добре. І йдеш далі.

І раптом - сонце! У темряві я не бачила, що весь час за нами ніби спостерігав інший вулкан, Мауензік. І от тепер прямо над ним починається диво народження нового дня. Це було на висоті трохи вище 5000м. Каміння навколо набували спочатку рожевого, а потім помаранчевого кольору. Ставало ще холодніше, але разом з проміннями сонця з'являлися нові сили. Я хотіла подовше затримати цей момент, адже так буває раз у житті, коли ти зустрічаєш сонце над хмарами, там, на небі, де немає жодної живої істоти. Лише ти, небо, сонце, каміння і хмари. В той момент я не помічала навколо людей, вони були всі ніби з іншої реальності.

Місцеві гіди почали співати на суахілі свої пісні, що додало ще більше сил рухатись далі. Радість нового дня. І радість, що ти, нарешті, бачиш свою ціль.

Спочатку це була стелла з надписом «Гора Кіліманджаро, вітаємо, 5756м». Я думала, що це все, навіть станцювала біля стелли. Але вияснилось, що треба ще близько кілометра йти до піка Ухуру, бо саме там найвища точка. Я, чесно кажучи, розстроїлась. Портер взяв мій легкий рюкзак, який здавався там на висоті дуже важким, і ми разом повільно-повільно пішли далі. Нас зустрічали блакитні льодовики Кіліманджаро, зустрічались люди, яких під руку спускали вже вниз. А я йду така вся ніби сп'яніла і думала, як би оце зробити ще багато фоток і щоб не замерзли пальці на руках.

На вершині я була з іншими учасниками бизько дев'ятої ранку.Наша група на якомусь з етапів розділилася: хтось пішов швидше, а інші йшлі повільніше. Але це не має значення, прийшов ти раніше, чи пізніше. Головне - ти дійшов. Ось твоя африканська вершна. Ти її маєш. Твоє Кіліманджаро.

Потім був спуск вниз. Мені допоміг один з портерів, який просто взяв мене під руку, і ми стрімко рушили в табір, де нас чекав смачний чай та обід.

Трохи про гірську хворобу

Я сама за професією медсестра, тому тема гірської хвороби мене цікавила дуже. Як я вже писала, багато літератури та відео було мною переглянуто. Всюди було спільне: у кожного це проявляється індивідуально. Я спостерігала за своїм самопочуттям, спостерігала за іншими. Так, мені приблизно до 3500м було дуже добре, навіть трохи ейфорично. Це просто надзвичайно комфортні умови для мене. Було цікаво, скільки я протримаюсь без допомоги медикаментів. Трохи вище мене почав турбувати живіт і було таке відчуття, що я ніби проковтнула повітряну кульку. Весь час він здувався, їсти було неприємно. Потім почали жахливо боліти м'язи і я змушена була випити легке знеболювальне, аби хоч заснути вночі, бо кожен рух супроводжувався жахливим болем. На висоті близько 4500 мене вперше вирвало. Потім стало легше.

Вже на самій горі, на вершині, було враження, що я п'яна. Координація рухів була злегка порушена і я йшла «по кривій», мова сповільнилася. Весело було потім внизу передивлятися зняті  з собою відео на вершині.

Цікаво було спостерігати за показниками оксиметра. Одного разу, він показав 80 відсотків кисню в крові, а потім 75. В клініці у нас це вже надзвичайна ситуація, ми кличемо лікаря та даємо пацієнту кисень. Але там, на висоті, це нормально. І так чудово, коли твій організм адаптується. Кисень стає трохи вищим або ти просто не помічаєш, що щось не так. Все так. Це акліматизація.

Я була рада, що в мене не боліла голова та не було постійної нудоти.

Ще ви всюди прочитаєте, що дуже важливим є психологічний аспект під час сходження. Це правда. Хороший настрій та підтримка - це обов'язкові речі. А підтримки в нас було вдосталь, емоційної та професійної. Гіди бачили кожного, спілкувалися, жартували, давали поради та заспокоювали, коли це було необхідно.

Трохи про сафарі, Занзібар та кавові плантації

У перший день знайомства нам запропонували поїхати на кавові плантації. Це було дуже цікаво. По дорозі ми скупалися у прохолодному водоспаді, а потім взяли участь у приготовання смачної арабіки під пісні місцевих мешканців. Пройшли повний шлях народження запашної кави: збирання, очищення, смаження, подрібнення, і, звичайно, куштування. Воно було того варте!

Вразили два дні сафарі. Зовсім два різні національні парки з дикими африканськими тваринами, які просто там живуть, а ти, такий допитливий турист, підглядаєш. Над нами сміялися в озері бегемоти, байдуже дивилися зебри, а слони просто приймали душ. І там я вперше в житті побачила справжні баобаби та термітники. Вражаюче. А під час обідів у нас крали їжу мавпи та дикі птахи. Це було весело.

Заїхали в гості до племені масаїв. Вони влаштували нам невелику виставу з їхніми традиційними танцями, показали свої помешкання та школу, і ще намагалися продати нам браслети з бісеру за 25 доларів. В Танзанії є також і справжні масаї, час від часу ми зустрічали їх по дорозі та бачили їхні будиночки, зліплені з навозу та трави. Але це була винятково туристична версія для нас.

На Занзібарі ми відвідали острів черепах. Їх можна було годувати капустою та гладити. Це така насолода - чухати 80-річну величезну черепаху! Я перегладила там чи не всіх. Коли ти чешеш черепаху під голівкою, то вона так смішно витягує свою шию! Трохи схоже, як коти реагують на таку процедуру. Черепахам, як виявилось, це подобається також.

Звичайно, ми накупалися в Індійському океані, пройшлися старим містом. А потім всі розлетілися по власних домівках...

P.S.

Після подорожі я ненавиджу банани. Вони були смачні, але багато: нас годували банановим супом, смаженими, сирими та сушеними бананами. Було, звичайно, і м'ясо, але бананів було, мені здалося, більше.

Танзанія дуже контрастна країна. Там, де туристична зона, все виглядає красиво та багато, але пройди трохи далі, навіть через дорогу, то стикаєшся з бідністю, сміттям, відсутністю світла, старим одягом... Ми, білошкірі туристи, для них є джерелом заробітку, і це відчувається на кожному кроці, коли, наприклад, для місцевих вода або інший продукт коштує одну ціну, а для тебе - втричі дорожче.

Танзанійці досить доброзичливі. І не завжди тому, що ти їм даси чайові. Просто вони такі є. Це якось одразу відчувається. Оцей неквапливий темп з їхнім лозунгом «Акуна матата», що означає «не переживай, будь спокійний» був в усіх сферах танзанійського життя, ніхто не поспішав ніде і нікуди.

І останнє, мабуть, найголовніше. Як я вже писала, що з «Кулуаром» подорожую вже  втретє. Рівнень організації подорожі знову мене вразив. Консультація менеджера перед походом, чіткі та,головне, швидкі відповіді на запитання. У Німеччині, наприклад, на відповідь доводиться інколи чекати довго, особливо, що стосується страхування. Професійний гід, хороша команда.

Я не хочу, щоб казали, що у «Кулуара» європейський рівень якості. Ні, ми можемо гордо казати, що це Український рівень якості  організації подорожей. Професійно, чітко, з душею та розумінням, з індивідуальним підходом до кожного шукача пригод. Так тримати!

А всім, хто дочитав до кніця, бажаю, щоб у кожного в житті була власна гора Кіліманджаро, «гора, що світиться», своя особлива вершина!

Заявка на участь

0/350
Натискаючи кнопку «Надіслати», ви погоджуєтесь на обробку персональних даних.
Ваша заявка прийнята
Наступний крок це
Добре, якщо ви заповните її зараз. Незабаром з вами зв’яжеться консультант та відповість на усі запитання по програмі.
Ми зробимо все можливе, щоб ви стали щасливішими в горах. Це наша місія. Побачимося!
Ваша заявка прийнята. Наш консультант незабаром зв’яжеться з вами та відповість на ваші запитання.
Щось пішло не так! Спробуйте пізніше Ваша заявка прийнята. Наш консультант незабаром зв’яжеться з вами та відповість на ваші запитання.
Якою продовжити?
Нагадаємо, що у нас є україномовна версія сайту, тож оберіть
Українською
20% від прибутку витрачаємо на потреби ЗСУ. Деталі та звіти KuluarHelp тут. Ходіть в гори з KULUAR - наближайте перемогу! 🇺🇦