Автор: Оксана Активна, 30 років, м. Біла Церква, Україна
Новорічний похід на Піп Іван – це досить спонтанна ідея, яка навіть прийшла в голову не мені, а моєму колезі, відправити мене помічником в Карпати. А мені то розуму багато не треба, щоб погодитися, хвилин 5, щоб придумати відмазку для чоловіка, чому мені терміново треба в гори.
Як на диво, «дозвіл» отримала я майже миттєво, зворотній квиток взяла, і до останнього дня вишукувала способи, як добратися до Франківська. Благо, за день до від’їзду, з’явилось моє місце в купе. І ось після того, як всі доїхали, група зібралась, ми побороли 4-годинний переїзд до Шибеного, де відбувається безпосередньо старт маршруту, почалось це новорічне диво.
Якщо ви вагаєтесь, що обрати для зими – відпочинок в готелі з виглядом на гори, чи похід з наметами з ночівлею в самих цих горах, почитайте цей відгук до кінця, і правильне рішення прийде саме собою 🙂
Отже, Новорічний похід на Піп Іван Чорногріський – це:
- Коли це твій перший зимовий похід з наметами, і найбільше, за що ти переживаєш – це як не замерзнути вночі. Тому купуєш теплий спальник, який займає піврюкзака і неймовірно цьому радієш. Хоча все рівно в ньому лишається багато місця, бо весь теплий і габаритний одяг на тобі.
- Коли ти йдеш серед сотні дивовижних створінь, в образах яких можна розгледіти і фантастичних драконів, і прибульців, і багато іншого, залежно від твоєї фантазії. І тільки придивившись уважніше помічаєш, що це лише ялинки та карпатські смереки, огорнуті товстою сніговою ковдрою та схилені до землі під тягарем криги та гірського вітру.
- Коли на вершині тебе разом з рюкзаком і наметом здуває вітер, в очі летить крижаний сніг, ти можеш ходити лише навпомацки, заплющуючи очі, або в запотілій масці, і думаєш, як би вижити в цій ситуації, а гід говорить, що це хороша погода, бувало й гірше, тому нічого боятися і йдемо далі.
- Коли ти 10 раз подумаєш, і все таки відмовишся від другої чашки чаю перед сном, адже перспектива серед ночі покидати теплий спальник, взуватися і виходити з намету в темний і холодний ліс в пошуках затишного куточку, звучить не дуже привабливо. Зате по закінченню походу я чаю напилась за всі дні, що пройшли, і, мабуть, ще й трохи наперед.
- Коли неодноразово ловиш себе на думці, як добре, що знайшлося ще майже тридцять осіб, таких же новорічних на всю голову, яким захотілось зустрічати свято на вершині біля Білого Слона. І неважливо, що ми 15 км з 25 пройшли по ночі в темноті, і ще 6 км в хурделицю і сніговій, бачачи перед собою лише силует товариша спереду і білосніжну білизну навколо. В результаті всі повернулись додому мега-щасливі і задоволені, з грандіозними планами на весь новий рік.
- Коли в тебе в групі є мага-позитивний товариш, від якого тільки й чуєш вигуки типу «Ульооот! Каааайф! Крууууть!». І спочатку дивуєшся такій реакції, адже навколо нічого не видно (знову ж таки, суцільний сніг або ж темнота), тебе здуває вітром, за плечима величезний рюкзак, ноги провалюються в сніг аж по самі нікуди. А потім розумієш, що ти сам ідеш, і також кайфуєш від всього, що відбувається навколо. І від цієї заметілі, яка запорошила все навколо, і від холоду, який пронизує руки, як тільки знімаєш рукавички, і від засніжених обледенілих ялинок… але найбільше, від усвідомлення, що ти сам особисто знаходишся саме тут, особисто все це переживаєш, відчуваєш, бачиш, пробуєш, долаєш, борешся сам з собою і зі стихією. Це неймовірні відчуття, і зрозуміти їх сповна зможе лише той, хто сам хоч раз спробував цей смак справжнього походу, свободи і сили гір.
- Коли каструля новорічного борщу, «освячена» бенгальськими вогниками, в тисячу раз смачніша і доречніша, ніж традиційний тазик олів’є. І хто сказав, що після шести їсти не можна? В новорічну ніч на висоті 2020,5 м над рівнем моря під спалахи феєрверків та вигуки «З Новим роком!» – це найкраща страва, яку тільки можна придумати для нічного перекусу.
- Коли вперше за кілька місяців в тебе є можливість відкинути всі турботи і блага цивілізації, і зануритися в книгу. Мабуть, я стільки за півроку не прочитала, як за цей похід. Для мене це додаткова насолода, адже вдома завжди не вистачає часу для читання. Мабуть, це додаткова причина, чому я люблю походи та довгі перельоти/переїзди.
- Коли, повернувшись з походу, тобі кажуть, що надворі вітер і мороз, погана погода, то, порівнюючи з ситуацією на вершині, ти розумієш, що це ідеальна погода, і залюбки без вагань можеш вийти в магазин чи навіть в парк на пробіжку.
- Коли по приїзду додому тебе всі запитують «Ну як там? Що там? Сподобалось?» і ти навіть не знаєш, чи розповідати все як було, чи трішки згладити фарби. Адже ті, хто лишились вдома, зустрічали Новий рік в теплі, будуть просто крутити пальцем біля скроні, вислуховуючи всі твої пригоди і враження, і бачачи твої сяючі захоплені очі.
Наостанок хочу додати, що неважливо, яка буде погода в поході, які краєвиди навколо (і чи взагалі їх буде видно) – головне, які люди поряд з тобою. І мені в цьому випадку дуже пощастило, в нас зібралась найкрутіша компанія. Це люди, з якими можна йти в будь-які гори і в будь-яку погоду. За весь похід я не почула жодного слова, що важко, холодно, довго, високо, темно, далеко і т.д. Вся група бадьоро крокувала за гідом, насолоджуючись кожною миттю, проведеною в поході. Бажаю всім тільки таких супутників по життю та в горах! З Новим роком всіх!
