Ходили з Іваном (він же Арктус) на маршрут «Грофа і Паренки» 19–21 вересня. Коротко: якщо обираєте тимлідера, обирайте його.
Як професіонал. Інструктаж Іван починає ще в автобусі: маршрут, правила безпеки, як поводитися в горах. Говорить із жартами, тому до кінця слухають навіть ті, хто зазвичай не слухає. На першому привалі він показав, як правильно вдягати й підганяти рюкзак. Ми, дорослі люди з двотисячниками за плечима, з’ясували, що все життя носили його неправильно. Розповів, які гриби тут трапляються і яких не чіпати, знає всі види мухомора. Перед виходом перерахував усіх по головах.
Маршрут Іван підлаштовує під групу, а не групу під маршрут. Вихід на світанок на Грофі розрахував так, щоб ми прийшли на вершину разом із сонцем і не мерзли там у темряві. Коли частина групи захотіла за один день ще й Великі Конусяки з Паренками, він накреслив варіанти просто на землі, дав кожному вибрати й повів тих, хто вирішив іти далі.
Як людина. Спокійний і терплячий. Витримав наші довгі фотосесії й танці силуетів на вершині та покликав униз лише тоді, коли справді настав час. Коли на зворотному шляху автобус не встиг до місця зустрічі, Іван спокійно повів групу під дощем до найближчого привалу з піддашком. Карпати знає і любить: про оленячий гін розповідає так, що ми повірили: рев ведмедя вночі — це, найпевніше, олень, якому хочеться романтики.
Єдина претензія: Іван обіцяв розповісти біля вогнища, звідки прізвисько Арктус, і так і не розповів. Доведеться їхати ще раз.
