З «Кулуар» ходжу не перший раз, до того були Говерла, Петрос. Я довіряю цій організації, бо кожного разу, хоч і різний, але досвідчений гід і просто цікава людина буде супроводжувати тебе.
Обрав Чорногірський хребе, по-перше, що підходили дати походу, по-друге – вже бував на декількох вершинах, тому хотілось завершити цей хребет повністю. По-третє, мені дуже хотілося потрапити на Шпиці.
День 1. Зустріч, с. Кваси, пол. Менчул.
Ранок, Івано-Франківськ, ми з товаришем, що теж йде у похід, щойно вийшли з автобусу. Трохи пом’яті після нічного переїзду, але волоцюгам, як ми – які звикли постійно подорожувати, це звичайна справа. Перші думки перед зустрічу з гідом і командою – «Який гід, яка група буде, чи знайдемо ми спільну мову». Ось ми і на місці. Усі пакують провіант і спорядження до рюкзаків. Схоже, що наша команда дуже різноманітна. Тут різний вік учасників, – від 7 до 40+ років. Також, є дівчата, але с погляду, ти розумієш, що вони не в перший раз йдуть. Три дитини – братик і сестра по 7 років і ще хлопчик, якому вже 12 років. Гідом був Іван Гладуняк. Ваня дуже енергійна, цілеспрямована людина, що швидко усіх організувала. З групою він завжди бадьорий, шуткує, не втрачає контролю ситуації. Після того, як ми познайомились, сідаємо до мікроавтобусу і вирушаємо з міста до початку нашого маршруту, що починається у селі Кваси. У автобусі ми ще трохи знайомимось, отримуємо загальні інструкції та задаємо питання. Прибувши на місце за часом вже обід. Ми робимо перекус, поповнюємо у джерелі пляшки у дорогу, налаштовуємо своє спорядження. З цього моменту в нас починається різкий набір висоти. Перший перехід до місця нашої ночівлі був важким для кожного по різному. Хтось переоцінив свої можливості, хтось неправильно склав наплічник. В перший же час усі роблять висновки. Як ні як, а йшли ми в цілому нормально, хтось швидше, хтось повільніше, але чекати довго нікого не треба було. Погода була стабільна і по вересневому оксамитова – сонячно і тепло. Ось ми і прийшли на перше місце де заночуєм. Розбиваємо табір, перевдягаємось, починаємо готувати вечерю. За смачним борщем та запашним чаєм, група знайомиться один з одним – трохи дізнаємося один про одного. Вночі, коли вже всі полягали відпочивати, дув сильний вітер, було трохи незвично. Звичайно, вночі у місті ти чуєш як їздять машини, як рано вранці прибирає двірник. Але тут все по іншому і вже наступної ночі ти звикаєш і до цього.
День 2. г. Петрос, пол. Головчеська. Ранок був безвітряний і освіжаючий. Снідаємо, збираємось, слухаємо наставлення Івана, щодо сьогоднішнього переходу. Ми починаємо набирати висоту, щоб дістатися Петроса. Поки ми траверсом проходили хребет, погода дещо змінилася і стала похмура. Минає пів години і починається невеликий дощ. З дощем і вітром, ми дістаємося хребта, звідки нам видно Петрос і маршрут руху. Йдемо через хащі альпійки, траверсуємо хребет з боку, щоб оминути сильний вітер. Ось і починається підйом на гору. Крута відкрита місцевість, сильний вітер. З кожними метрами, що ми подолали по вертикалі, стає холодніше, усе в хмарах з нашого боку. Нічого не поробиш – така мати природа. По дорозі прийшлось навіть одягати рукавички та шапку, бо холодний вітер з дощем був сильним. Малі туристи, що з нами йдуть, гідно переносять примхи природи. А ось і вершина,– найважчий підйом на сьогодні зроблено. Перед нами відкривається неймовірний огляд. Поки ми дряпались зі сторони Квасів з несприятливою погодою, зі сторони Козьмещика було сонячно, сухо і тепло! Ми фотографуємося, та п’ємо чай у капличці, щоб сховатися від вітру, як зі сторони Говерли, майже на рівні зору, до нас летить одномісний літак. Він так близько пролетів, що можна було розгледіти лице пілота у кабіні. Неймовірну світлину на телефон було таки зроблено. Далі, після важкого підйому, не менш стрімкий спуск. Тут потрібно було бути обережним, бо спускатися крутим схилом з повним рюкзаком і без палиць змушує попотіти. Спустившись до полонини, що під Петросом, ми робимо невеличкий обід і рушаємо до наступного місця нашого табору. Оскільки ми раніше розбили табір, то ми довго сиділи біля багаття, ділилися емоціями після першої крутої вершини.
День 3. г. Говерла, г. Брескул, о. Несамовите. Ранок. Сьогодні нас чекає найвища точка рідних гір. Ми смачно снідаємо, п’ємо чай і каву, збираємось. Вирушаємо і виходимо з зони ліса. Надалі, ми будемо йти вище лісів і постійно насолоджуватися краєвидами. Підйом на Говерлу зі сторони Петросу – це щось неймовірне! Зліва від тропи дуже різкий схил наче в Альпах. Ось ми вже за декілька кроків від верхів’я Говерли. Тут вже чутно людей. На верху дуже вітряно – знову погода змінюється. Фоткаємося, трохи перепочиваємо і вирушаємо далі по хребту. З Говерли ми багато спустилися по великим брилам каміння і тепер нас чекає знову підйом. Нічого не поробити, так буває і без цього було б не так цікаво. Попереду нас гора Брескул, котру ми теж обходимо траверсом і тим самим прикриваючись від вітру. Погода все змінюється – то ми йдемо серед стрімко пробігаючих хмар, то під яскраво сяючим сонцем. Сонце потроху клониться за гори, ми вже біля гори Туркул і перед нами відкривається зачаровуючий вид кулуару, а внизу видніється озеро Несамовите. Тут, внизу біля озера, ми розгортаємо табір, окрім наметів ставимо тент, бо передають дощ з вечора. Ця місцевість особлива, бо по-перше, тут не можна розвести вогнище, тому що немає ні дров, ні хмизу, а уся площа поросла альпійською сосною, яку не можна палити. По-друге, є джерело, де можна капітально помитися після двох днів похідної гігієни. На вечерю до нас прийшов пес. Годувати особливо його було нічим, але видно що той коштує чорницею, бо язик темно червоний.
День 4. г. Ребра, г. Шпиці, г. Дземброня, перемичка. Зранку всі ознаки, що погода сьогодні буде шепотіти. Піднімаємось з кулуару, робимо останній погляд на озеро Несамовите. Йдучи по хребту відкривається чудовий вид на круті кам’янисті схили. Ось і розгалужжя, щоб зробити швидкий радіальний забіг на гору Шпиці і подивитися скелі, де взимку кайфують райдери під час фрітурінгу. Погода погіршується, хмари заволокли все небо і ми йдемо у поганій видимості. Дощ з вітром лупить довго, майже увесь перехід між горою Ребра та горою Дземброня. Малі туристи, що з нами йшли, трохи поникли і їм було тяжко. Так, хтось промок і комусь було холодно, але треба йти, бо якщо зупинився, то буде гірше. По дорозі на тропі товариш знаходить цілісіньку скляну банку тушонки. Оце так повезло песику! Беремо банку з собой, щоб нагодувати пса у таборі.
Нарешті ми дістаємося перемички з джерелом, що недалеко від Піп Івана. Тут ми ставимо табір і починаємо сушити речі та зігріватися самі, випиваючи горячий чай. До нас приходить ще один пес, тому банка тушкованого м’яса ділиться на двох. Ввечері ті двоє дуже тішать нас своєю грою і бігатнею навкруги.
День 5. г. Піп Іван, перемичка, г. Вухатий Камінь. Зранку, поснідавши та надягнувши просохлі речі, вирушаємо у радіальне сходження на Піп Іван. Дорога не довга, і ось через хмари, майже впритул перед нами видніється силует обсерваторії Білий Слон на горі. Робимо фото на пам’ять і швидко спускаємося до перемички щоб скласти речі і вирушити далі. Погода покращується, хмари відступили і скоро вигляне лагідне сонечко. Ми доходимо до Вухатого Каменя, де відкривається супер види зі скелі. Потім звертаємо праворуч і траверсом йдемо повз гору Смотрич. Маршрут від Вухатого Каменя і до входу у лісову зону мій улюблений, бо вид на скелі відкривається просто бомбезний! Не знаю чому, але я скучив за лісом, коли ми в нього зайшли. По дорозі ми знаходили гриби, тому вирішили, що по дорозі і біля місця наступної ночівлі пошукаємо грибів, щоб зготувати на вечерю. Доходимо до останнього місця ночівля на маршруті. Це дуже прикольна галявина, навкруги ліс, поряд джерело. Розкладаємо табір, йдемо митися і готувати вечерю. На вечір спланували зробити смачну пасту з грибами, що ми назбирали. Скажу вам відверто, це було щось!
День 6. с. Дземброня, м. Івано-Франківськ. Ось і настав останній день походу. Збираємо речі і під дощем йдемо до села Дземброня, де нас забере трансфер. Унизу в селі усім стає радісно і водночас трошки сумно, бо пригоди завершилися. Песики отримають по великому шмату ковбаси, що ми вже змогли купити у місцевому магазині.
Добираємося до Франіка, де йдемо відмітити вдалий похід. Проводимо гарно час в кафе, ділимося пережитим, а потім, потроху розбридаємось в залежності у кого раніше потяг. Хочу подякувати усім, хто організував цей похід та усім, хто йшов поряд! Особиста подяка гіду Івану! Він чудова людина!