Коли я побачила в Kuluar маршрут зі Свидовця на Горгани, то вирішила, що хочу сходити ним саме осінню.
Так як я досі не можу визначитися, які ж мої улюблені хребти: Горганські чи Свидовецькі, то маршрут, який поєднує обидва ці масиви, став однозначним фаворитом в моєму виборі.
Я регулярно хожу в гори весною чи осінню, то вже на практиці перевірила, яке спорядження мені підходить, і дізналась рівень стійкості своєї психіки до труднощів і несприятливих погодних умов, які можуть статися в поході.
Тому я розуміла, шо цей маршрут повинен бути мені під силу.
Стартували ми з Тростянця, а не з Кевелів, як було заявлено спочатку, оскільки тимлідер передбачила погіршення погоди, тому хотіла, щоб наші ночівлі проходили по можливості під дахами колиб.
Був спекотний осінній день. Поки ми піднімалися наверх, то поти з лоба котилися градом і зовсім не вірилось, шо це літо серед вересня може різко перетворитися на зиму.
По дорозі ми перезнайомилися з учасниками групи і під вечір приповзли на полонину. Перший день чомусь майже всім учасникам дався дуже важко.
Наш тимлід навіть засумнівалася в тому, що ми зможем пройти весь маршрут, якщо будем йти таким темпом. Спойлер: ми змогли!
Наступну частину походу учасники поступово адаптувалися до навантаження і змогли йти з потрібною швидкістю.
Перша ночівля запам’яталась пошуками джерела в кущах і добуванням води. Так як літо було посушливим, то по маршруту деякі джерела просто пересохли.
Перший і єдиний наш теплий вечір ми провели біля шикарного багаття, який розпалили хлопці, під зірковим небом Карпат з чашками чаю каркаде з м’ятою під розповіді одного із учасників, що таке азимут і як його найти.
А зранку ми вже проснулись в зовсім іншому світі: кругом плавали хмари, повітря було наповнене вологою, а з неба час від часу сипався дощ різної густоти.
Ми чекали вікно погоди, щоб продовжити маршрут. Попереду був тяжкий день і ми мали пройти дуже багато в незрозуміло яких погодних умовах за короткий ходовий осінній день.
Коли ми вийшли на маршрут, стало зрозуміло, шо не всі можуть тримати необхідний темп.
В цей день наша Оля прийняла не одне дуже мудре рішення, завдяки яким група змогла пройти весь маршрут в повному складі, за що я їй дуже вдячна, тому що дуже вже моя жопка хотіла цю пригоду прожити до кінця.
Оля розгрузила рюкзаки тих, хто йшов повільно, і пустила їх вперед основної групи на декілька хвилин раніше. Цей лайфхак допоміг нікому не мерзнути на вершинах і не розтягуватися далеко один від одного по схилі.
Ми йшли на Близницю і ще бачили сонце, але буквально на сусідній Близниці Великій сонце уступило місце чорній хмарі зі снігом.
Цю частину Свидовця ми пробігли до Перемички на Драгобраті, підганяємі вітром і негустим снігом з дощем.
Я кайфувала від краси, бо таким Свидовець показується не кожному. І рахувала, шо з погодою нам повезло, бо хоть і холодно, але ж не злива! І все видно навколо, хоть і хмара над головою.
А ще нам показалась чудова веселка! Краса була така, шо я не дуже думала про холод чи якийсь дискомфорт.
На Перемичці ми вияснили, шо не встигнем дойти потрібну на сьогодні відстань. І завдяки тимлідеру знову прийняли правильне рішення - найняли буханочку з Ясінів і вона довезла нас до точки, з якої до місця ночівлі було рукою подати.
Це була ще одна прикольна пригода в цей день.
Потім ми спускалися вниз до озера Ворожеска по стрімкій розмоклій стежці по тумноті, але з гарним настроєм. Звісно, до колиби, де ми мали ночувати, прийшли вже в темноті і трохи втомлені. Але тепла грубка і смачна вечеря все виправили.
Наступний ранок знов був дощовим. Але хіба це тепер нас злякає? Стартанули ми через ліс по стежкам до озера Апшинець. Осінню воно особливо магічне – не могла налюбуватись!
З підйомом на хребет погода знов помінялась і на горі Татарука ми фоткалися вже під вальс пухнастих сніжинок.
Я тішилась ними, як дитина. Але найбільшим чудом стала веселка, яка появилась прямо перед нами, коли хмара з снігом побігла дальше по своїх справах. Сьогоднішній день ми закінчували в наметах на перевалі Околе.
Він зустрів нас шикарною повною веселкою.
Ночували ми в зручному кемпінгу. Близько було джерело, над наметами - дах від дощу, для вечері та сніданку – хороша простора бєсідка, для вечірніх розмов – багаття з лавками навколо. І навіть справжній туалет замість кущів!
Але тут оказалось, що деякі учасники не зовсім були готові до ночівлі в наметах осінню. Тому я хочу нагадати всім, хто ходить в гори в міжсезон, шо спальник має бути теплим. Хоча б температури комфорт 0.
А ще, якшо ви мерзляк, як я, то у пригоді можуть стати хімічні грілки для тіла – саме такі завжди допомагають мені не змерзати під час холодних ночівель.
Також завжди можна використати старий звичайний метод: налити в бутилку гарячої води і покласти її в спальник до ніг.
В похід з собою завжди треба брати теплий одяг для стоянок, наприклад пухову курточку. Вона зігріє вас після закінчення ходового дня, а також і під час сну, якщо спальника буде не достатньо.
Вночі в мене завжди мерзнуть колінки і поясниця, тому я ще додатково беру з собою високі гетри, які одягаю поверх термобілизни, і обвязую поясницю якоюсь сухою курткою чи фліскою. Також для цих цілей існюють спеціальні пухові спіднички.
А на стопи можна собі придбати пухові чуні- носочки. Добре, шо в мене були запасні хімічні грілки на тіло. Позичивши їх двом учасницям нашої групи, я врятувала їхній сон і зробила ніч менш холодною.
А ще сон рятують бірюши. Їх рекомендую тим, в кого чутливий сон. Тому що хроплять в поході вночі майже всі.
День четвертий нашого походу був для мене, напевне, найскладніший. Накопилася втома і знову ляпав дощ, а попереду був чималий кусок дороги.
Гора Братківська з крутим набором висоти зустріла нас спочатку дощем, потім колючим снігом з вітром. Довго ми на ній не затримувались, аби не змерзнути.
Тут, доречі, мені пригодилися мої флісові рукавички, завдяки яким я не змерзла в руки. І хочу знову нагадати: беріть в гори і баф, і шапку, і рукавички – бережіть їх від вологи, бо вони можуть врятувати вас від переохолодження.
Далі ми пішли по хребту до наступної нашої вершини – гори Чорна Клива.
Часом хмари розходилися і дарували нам надію на те, що скоро побачимо краєвид.
Але підйом на вершину ми провели в хмарі, а місцями підкрапував дощ. Ми йшли коридором сланніка-жерепа через альпійську сосну. Було дуже спокійно, атмосферно і магічно. І взагалі, я дуже люблю такі стежки.
А якшо вони щей не прорізані, - то взагалі окремий вид страждань, чи задоволення для тих. хто полюбляє вслякі труднощі.
Але ми везучі! Я казала це вже? Хмари таки розвіялися на деякий час і під самою вершиною Чорної Кливи нам відкрилася краєвиди на Горганський масив.
Я нарешті побачила свою любімєйшу гору – Сивульку. Ще ми мельком бачили Петрос, поки його не прикрила хмара снігу, і Хом'яка з його сусідами.
Загалом, ця сторона хребта дуже видова і живописна в хорошу погоду – рекомендую всім!
Останній, п’ятий день, ми присвятили спуску з гір в село Чорна Тиса. А по дорозі вниз смачно наїлися ожини. Погода знов мінялася. Канєшно: ми закінчуєм похід, того має вийти сонце.
Але я ні каплі не шкодую, шо було не сонячно. В сонячну погоду будь-хто в гори сходить і принесе купу одинакових фото. А в таку, як в нас, ризикнуть одиниці.
На останній нашій стоянці я прям кайфанула і відвела душу: ми нікуди не спішили, не мерзли, включили творчість – розпалили багаття, побудували навколо нього затишний бівачок, нашукали дров по сусідніх кущам, Оля зварила нам смачну грибну юшку..
То був теплий прощальний вечір. Я вдячна всім причасним до нього.
Хочу відмітити роботу нашого тимлідера, Олі Журавльової.
Мені було з нею безпечно і комфортно. Видно, що вона знає і любить свою справу. А ще смачно готує. Я би сходила з нею в похід ще раз, і вам рекомендую.
Також рекомендую вам Kuluar. Це мій другий досвід з ними і я відмічаю високий рівень роботи і відповідальності їхніх тимлідерів. Відчуваю турботу про себе з їх сторони і зі сторони Kuluar.
І я обов’язково піду з ними кудись ще! Якшо чесно, то вже планую наступну подорож.