На 2-й день почалися наші «справжні» рюкзакові дні. Чесно, хвилювалася дуже сильно. Але як виявилося, хвилювання мої були марні, все подобалося, і головне – я отримувала від  всього величезне задоволення і море приємних емоцій. На нашому шляху траплялося стільки цікавого, а ще чорниця, якою так несподівано пригостив мене мій чоловік (і не сиділося йому на привалах, лазив по кущах збирав). Якось дуже швидко стало все відбуватися, неначе хто промотував кінострічку з моєю участю. Цей і наступний день пролетіли дуже швидко – позаду пару десятків пройдених км, перші мозолі і пару сотень фото в телефоні. Ночівля, організація табору, пошук дров і неймовірно смачна каша на вечерю. Здавалося нічого особливого, але не для мене.

Йдеш собі, дивишся по сторонам, під ноги, слухаєш розмови і думаєш лише про одне – ти в горах, в чарівній Грузії, яка ще не так давно здавалася такою далекою, недосяжною. А тепер ти тут, насолоджуєшся фантастичними пейзажами і все думаєш – як було б круто зупинити час, хоч на мить, на хвильку!!! Незабутні враження, відчуття – коли ти повністю відключається від усього і насолоджується миттю.

Дійшовши до якось дороги (взимку то гірськолижна траса) і піднімаючись вгору, мій чоловік вподобав якісь там камені і все норовив їх назбирати, наскладати, а потім ще й піднімав догори і позував на камеру. Йому щось геть не сиділося на привалах.

Збилася я вже з відліку скільки ми пройшли, позаду залишилися поселення Жабеші і Адіші, рухаємося вдовж бурхливої ріки Адішісчалі – як потім виявиться, нам її потрібно буде переходити вбрід. А поки що милуємося краєвидами і намагаємося відобразити якомога більше кадрів на наші фотокамери.

Льодовик Адіші. Самий найбільший в Сванетії. Ним милуватися можна до безкінечності. Будучи поряд, ніяк не віриться, що ти тут, це все так близько до тебе. І водночас – так далеко. Адже вгору більше 2500 км. Гора Тетнульді, що зліва, здається такою неприступною, суворою, непідкореною (потім ми в аеропорту зустрінемо групу, яка летіла з нами з Харкова і дізнаємось, що вони туди піднялися, і змінимо свою думку). Біля льодовика робимо фото на пам'ять (в сукні обов’язково – як же без неї в горах), куштуємо воду яка тече з самого льоду і поспішаємо в табір.