Життя не передбачуване, особливо за нинішніх обставин, тому не міг не скористатися можливістю побачити осінні Карпати і пройти одним із
найпопулярніших маршрутів - похід Чорногірським хребтом. Для мене вже не стоїть питання з ким йти в похід – довіряю це команді Кулуару.
Як і в будь-якій роботі можливі помилки, про це трохи пізніше, але особисто у мене суттєвих зауважень не виникло, у горах наступив період
міжсезоння тому треба було бути готовим до будь-яких несподіванок.
Загальний збір та перші знайомства з учасниками нашої групи та гідом – Вірою Волошиною відбувся в Івано-Франківську.
Консультанти Кулуару як завжди постійно були на зв’язку, узгоджували деталі, повідомляли, що у цьому поході буде додатковий учасник – песик.
Під час трансферу до Квасів, звідки розпочинається похід, відчуваєш наскільки в Кулуарі дружня команда, з розмов дізнаєшся новини про гідів,
кого мобілізували, хто, де воює і плани на мирне життя.
Одним із ключових факторів успішності походу була погода, тому від Квасів до полонини, де була перша ночівля постійно вглядався у небо з
надією, щоб не вимокнути під дощем в перший же день.
Хоча майже весь перший день було хмарно і намети ставили під легким дощем, виглядало сонце і подарувало одне із див природи - веселку у горах над вівцями,
які паслися на полонині. До речі, тут трапилася неприємна ситуація із нашою чотирилапою учасницею – песиком Ейпріл, вона бігла попереду групи і на
неї раптово напали великі собаки пастухів, від яких ми усі разом її захищали, тому консультанти обов’язково попереджайте, а власники невеликих собак
пильнуйте за своїми улюбленцями біля отар свійських тварин.
Наступний день обіцяв нам зустріч і горою Петрос, висота якої 2020 метрів.
Сходження до вершини було переважно хмарним, вітряним і на самій вершині було дуже холодно, але про все забулося, коли небо прояснилося і
відкрилися краєвиди на оточуючі гірські хребти, а особливо велично виглядала Говерла, до підніжжя якої ми мали спуститися.
Як виявилося спуск у тому напрямку із Петроса вважається одним із найскладніших, по дорозі трапляються сходинки з перепадом висот у кілька десятків сантиметрів,
наприклад, де Ейпріл не могла навіть перестрибнути.
Дуже допомагали трекінгові палиці. Цього дня ночівля нас чекала у двоповерховому туристичному притулку, а на вулиці зручне місце для багаття і чудове зоряне небо.
Сходження на Говерлу і спуск із неї стали для групи найскладнішими фізично і психологічно.
Цього дня дощ і туман переросли у справжній ураган, а краплі дощу били по обличчю ніби градом.
По дорозі від негоди сховалися в невеликому будиночку, де наша гід підтримувала позитивний настрій та напоїла усіх гарячим чаєм з солодощами.
Від сильного дощу у мене було надійне пончо, яке не розтріпувало вітром, але легкі промокаючи трекінгові штани, з яких дощова вода стікала прямо у черевики і взуття
повністю промокло, як і в інших учасників групи. У таких випадках доцільно б одягти водонепроникні штани поверх черевиків.
За таких екстремальних умов кожен кілометр був випробуванням, а кожна година шляху нескінченною.
Але найважче було Ірині - власниці Ейпріл, яка усю дорогу несла песика вагою 5 кілограмів на руках.
Наша гід змінила маршрут до полонини з будинком пастухів, у ньому розмістилася частина групи і була пічка, де ми намагалися просушити взуття і одяг.
Одним із спогадів, що дуже запам’ятався, були пошуки Вірою питної води, коли навкруги усе заливав
дощ, а у темряві з ліхтарями вона втомлена і промокла шукала джерело, хоча група навіть варити щось на вечерю уже не хотіла.
На ранок почалися дуже складні обговорення подальших планів групи, бо частина учасників вважала кращим залишитися ще на день у будинку.
Після оцінки усіх варіантів домовилися трохи зачекати і якщо не буде дощу йти далі. І не даремно, цього дня нас чекали справжні природні скарби - два
високогірних озера Несамовите і Бребенескул. Величні і спокійні, сховані серед гір, окутані туманом і хмарами справили незабутні враження.
Як магнітом тягне підійти і доторкнутися до них, умитися чистою і холодною водою. Особливо запам’яталося озеро Бребенескул на висоті 1801 метр, де у нас була ночівля.
Вечір - чудовим заходом сонця, привітаннями одного з учасників групи з днем народження та тортом, який якимсь дивом донесла Віра.
Світанок усі бажаючі вирішили зустріти на вершині Гутин Томнатик над озером на висоті 2016 метрів.
Дивовижне поєднання червоного диску сонця, гір, хмар, туману зачаровували своєю красотою і величчю, а серед
білого моря густих хмар ніби корабель красувалася гора Піп Іван, в сторону якої планувався наш подальший шлях.
Погода настільки налагодилася, а учасники групи так набралися сил, що почалися розмови, щоб якимсь чином прискоритися та зайти на гору Піп Іван, яка весь час була на очах.
Наша гід усі варіанти відкинула, не зважаючи на незадоволення групи.
Так прикро бути зовсім близько від гори та повернути в інший бік але попереду була ще одна справжня перлина – гора Вухатий камінь та кам’яні виступи.
Вони виглядали як ніби руїні стародавніх будівель, майстерно підігнана кам’яна кладка або статуї.
Хотілося роздивитися кожне кам’яне утворення але група поспішала, бо до цього багато часу зупинялися по дорозі
поласувати смачною чорницею, такою, що навіть Ейпріл із задоволенням її поїла.
Спуск був доволі складний і різкий до лісу, де була остання ночівля і де знову зустріли чудовий світанок, а на сніданок - каша із грибами, які назбирали по дорозі.
Нам майже все вдалося, крім сходження на гору Піп Іван, яка була так близько, що кілька додаткових годин і ми б були на ній, але так і залишилася у мріях.
Чув розмови інших учасників, що під час їхніх минулих походів також не зійшли на гору іноді двічі.
Мабуть, таким чином Карпати залишають певну таємницю, не відразу відкриваються, щоб хотілося обов’язково колись повернутися.
Як висновок похід пройшов не тільки на максимальних гірських висотах але й зашкалювали амплітуда погодних умов, емоцій, краєвидів, вражень.
З якою б метою ви б не йшли у гори - відпочити, перезавантажити свідомість, перевірити свої сили або навіть прагнучи до просвітлення чи досягнення дзену,
відчути себе частиною безмежного всесвіту, переконаний, що гори мають відповіді для кожного і усім бажаю успіхів у своїх пошуках.