З такою великою групою я ходила вперше – нас було аж дев’ятнадцять! Але ми швидко познайомилися, каші всім вистачило і ніхто не загубився завдяки уважності нашого інструктора Тараса Позднього. А найменшому учасникові походу, до речі, було лише сім років, але він з великим ентузіазмом долав підйоми і підбадьорював усю групу 🙂
Я б написала, що мене найбільше вразило, але мене вразило все: гори, печери, смачнюща ожина, море, водоспади і кримські зорі, це взагалі щось нереальне. Перший день, як і попереджав нас Тарас, був найскладнішим – треба було піднятися на нижнє плато Чатир-Дага так званою Червоною стежкою (крутою такою доріжкою з червоною глиною і немаленькими камінцями). Зате як класно було потім повалятися на траві і пожувати горішки з сухофруктами! І взагалі я після такої зарядки налаштувалася на похідний ритм, так що наступні переходи вже не здавалися складними.
Умовно похід почався з печер, а закінчився водоспадами і морем. У перший день ми побували на екскурсії у печері Еміне-Баїр-Хосар, у Холодній печері набирали воду для приготування їжі, а наступного дня залізли у Тисячоголову печеру. В печерах я ніколи раніше не була, але тепер вже знаю – там холодно, темно, слизько, але круто! Відчуваєш себе у підземному королівстві гномів =) Ночували у перший день ми також біля кам’яного грота. На вході в грот було місце для багаття, ми навколо нього були схожими на розширену версію родини Крудсів :)) Після печер був підйом на Ангар-Бурун і перший та єдиний у поході дощик, який нас добре освіжив.
А ще у нас був м’ячик, напевно, чарівний, тому що моментально знімав втому і збирав усіх грати у волейбол до повної темряви (або поки чергові не покличуть їсти). О, а наше меню варте окремої подяки! Щодня ми їли щось нове – сирковий суп, борщ, мюслі, молочну кашу, рибний суп… Все було дуже смачним і добавка миттєво розліталася по тарілкам!
Коли після Демерджі і Джурли ми спустилися до водоспаду Джур-Джур, відчули великий контраст між туристами і «матрасниками». Останні заповнили весь водоспад своїми пишними формами у купальниках чи просто білизні, незважаючи на заборону купатися, так що ми там навіть не фотографувалися =(
Всі хотіли побільше покупатися в морі, тому інструктор прийняв рішення трохи змінити маршрут, і замість озера Хун ми прийшли до Сатери на день раніше. Сатера – це неймовірно круте місце, сховане за скелями і колючими чагарниками, це взагалі найкраще місце на морі! Галька на пляжі (терпіти не можу пісок), тепле море, чайки, виноград і усі зорі світу над головою 🙂 Ми залишили речі в палатці, а самі спали у спальниках просто неба – неймовірне відчуття, коли розплющуєш очі і бачиш, як місяць пливе по небу, а прокидаєшся з променями сонця.
Шість днів походу – це так мало, але вони були прекрасними) Тому я вже чекаю наступного шансу піти в похід і дуже вдячна усій нашій витривалій і веселій групі 🙂