telegram
ru
ua
ru ua

Хороший гид и тропинки интересные

Вернуться
Автор: Роман Унгурян, 25 лет, Украина, Черновцы
Общий рейтинг
Рейтинг тимлидера
Рейтинг консультанта
Бажання покорити найвищу точку українських Карпат з’явилось у мене 2 роки тому, але з того часу знаходилось десятки причин, щоб цього не зробити, на зразок: брак часу, відсутність компанії, 30-ти відсоткові знижки на сидр. Але дана мною обіцянка на початку цього літа піти в похід - все таки втягнула мене в цю авантюру ("авантюра" це саме те слово бо відпочинком це назвати важко). Похід було заплановано на останній уїк-енд літа, а 2 місяці перед походом я провів на морі, в компанії кальяну, алкоголю та жінок, як, ви, розумієте єдине, що мене хвилювало - це те чи виживу я. Адже мої морські прогулянки тривали не довше 10 хвилин і мали протяжність близько 500 метрів.

Гугл в допомогу і компанія, яка збагатиться на мені мала назву «Кулуар». Основна причина вибору саме цієї компанії — доступність інформації на сайті та підходящі дати походу. Було обрано 3-денний похід, що дозволяло підкорити не тільки Говерлу, а й Петрос. Перед походом мене цікавило 2 питання: чи витримаю я та чи варто брати з собою алкоголь, щоб вечори біля вогнища стали ще веселішими та атмосфрернішими. Забігаючи наперед скажу, що алкоголь з собою я так і не взяв, і як виявилось пізніше — це було дуже правильне рішення, оскільки кожен зайвий кілограм, який ти несеш в рюкзаку на протязі 3-ох днів — породжує в твоїй голові думки про те, що в похід варто брати — тільки найнеобхідніше.

День 1

В силу своєї роботи після безсонної робочої ночі з однією пересадкою я дістався вокзалу Франківська, запізнившись на півгодини та готуючись слухати нецензурщину в свій адрес — я зайняв місце в автобусі та приготувався до трансферу. Як що комусь цікаво, то нецерзурщини я не почув, принаймні до моменту початку підйому на вершину. В автобусі побачивши групу — мені стало спокійніше: 4 дівчини та хлопака із зайвою вагою вселяли в мене оптимізм, що я не буду найслабшим учасником походу. Знайомство з учасниками виявилось цікавим та емоційним, одразу зізнавшись, що маю проблеми із запам’ятовуванням імен — я запропонував на час походу кожному придумати прізвиська. Як виявилось ніхто не був проти. Отже в нашому поході беруть участь: Гід, Мамка, Містер Житомир, Єдина дівчина в Бердичеві, Мамка 2, Пропелер, Батя, Замикаючий, Скромняга, Нерозпакована, Фінансист, МС. Перед стартом походу наш гід, Андрій, взявши рюкзак однієї з учасниць промовив: «Дивіться лайфхак!». Разом з цими словами, він перевернув рюкзак, звідки посипались речі і ми отримали перший урок — правильно упаковування рюкзаків. Після чого рюкзак кожного з нас став важчим на 3 кілограми завдяки загальному запасу продуктів на 3 дні, вага якого було рівномірно розподілена між всіма учасниками. Біля місця старту нашого походу в селі Кваси був чудовий магазин із пивом власного виробництва, тому половина групи почала вагатись: вирушати в похід чи наступні 3 дні провести з пивом просто дивлячись на гори. Гід — був безжальним, рюкзаки на плечах, підйом стартував, почались і фрази, типу:» Серйозно, ми за це ще й платимо?», «Мене життя до такого не готувало» і т.д. Перший привал хвилин за 15 і цілком серйозна фраза Замикаючого: «Я здох. Я додому». Ось тут ти і розумієш, що працюєш в команді і наші рюкзаки стали ще важчими, через те що речі Замикаючого ми розділили між собою, задля того, щоб він зміг продовжити похід із полегшеним рюкзаком. Загалом перший день це підйом, привал, підйом, привал, знову підйом і…ну ви зрозуміли. Ближче до вечора ми дістались до місця ночівлі, розбили табір, повечеряли та зібрались біля вогнища. Ось тут і починається найбільш душевна частина походу. Наш гід, для кращого знайомства, запропонував кожному розповісти про себе, свої захоплення і т.д. А за найкращу розповідь пообіцяв приз. Призи отримали абсолютно всі, ними стали фірмові сумочки «Кулуар». Та емоції і сміх від розповідей учасників походу про себе — безцінні. Тут у мене вперше з’явилась думка про те, що в походи ходять надзвичайні люди, в першу чергу з дуже класними людськими якостями. За розмовами біля вогнища ми не оминули і причини, які спонукали кожного з нас відправитись у цей похід. Причини та очікування від походу у кожного різні, особисто я чекав на порцію нових вражень та емоцій, появу цікавих думок та змін світогляду. Як виявилось пізніше, нові думки у мене з’явились, але це були думки про те, як же важко підійматись на вершину і чи багато ще залишилось йти.

На Говерлу!

Напрочуд теплий і ясний вечір добігав кінця і побажавши всім солодких снів — ми розійшлись по палатках разом з фразою Фінансиста: «А я бы хотел, что бы ночью полил проливной ливень. Я хочу в этом походе испытать все». Мабуть погода вирішила, що бажання Фінансиста закон і близько години вночі ми лежали з посмішками на обличчях і насолоджувались зливою. Доволі цікаве відчуття, як для жителя бетонних джунглів — почувати себе абсолютно захищеним лежачи по суті просто на землі, в тонкій палатці, але при цьому почувати себе абсолютно захищеним. Саме в такі моменти відбувається певне переоцінена життєвих цінностей і приходить розуміння, що однокімнатна квартира не сильно то і відрізняється від 3-ох поверхового будинку, розумієш, що джинси за 200у.о. менш зручні за спортивні штани із секонд-хенду, соціальний статус немає ніякого значення. Лежачи в палатці під дощем і розмовляючи на тему сенсу життя з людиною, яку ти знаєш всього 8 годин — розумієш, що матеріальні речі не мають жодного значення, адже життя  — це момент. Момент, який хочеться переживати знову і знову. І саме за такими моментами ми відправились в похід.

Вночі стався ще один цікавий момент, прокинувшись близько 4 години ранку від страшенного голоду і через півгодини вагань, я все таки вирішив дістати пакет із продуктами. Це ті самі продукти, розраховані на всю групу, частину з яких кожен з учасників. В моєму пакеті виявився сир, картопля і печиво. Скажу, що сир був смачним.

День 2 

Тільки вийшовши з палатки я почув слова Гіда: «Вночі у нас сталось ЧП, хтось з’їв кусок сиру, і тому нам може не вистачити продуктів». Мені довелось признатись, покаятись, вибачитись. Вже вдруге за похід (згадаємо те, що я запізнився на місце збору першого дня) я не почув жодного поганого слова у свій бік. ЕХ, обожнюю цю групу і цього Гіда. От тільки після цього випадку в тих місцях, де якийсь підйом можна було обійти — ми ніколи не обходили, а йшли по найбільш стрімкому підйому, а Гід повторював фразу: «З гідом вам повезло». Другий день це підкорення Петросу та 15 км переміщень, в привалах, була і йога і матюки, комплекс вправ для спини та плечей від Гіда, ми ненавиділи свої рюкзаки і обожнювали чорницю, яку їли протягом всього підйому. Звичайно ж  ми не забували підкалувати нашого Замикаючого, який постійно йшов останнім, і якого нам доводилось чекати на кожному привалі. Підкалували і водночас захоплювались, як людина переборює себе та долає цей важкий для себе шлях

Буду відвертим — досягнувши вершини, важко сказати, що Петрос вразив, але задоволення собою та своїм досягненням безумовно тішило. Як і потішили батончики від Гіда, які виявились призами всім хто здійснив цей підйом. А зробили це всі. 

Привал, обід на вершині і початок спуску, спуску з гори Петром, найбільш стрімкого спуску у всіх Карпатах. Для того, щоб ви розуміли, що це був за спуск, уявіть ситуацію. я — 24річний мужик зі зростом під 190см побачивши цей спуск хотів плакати та пропонував іншим учасникам походу скинутись на гелікоптер, який забере нас з вершини. Саме під час цього спуску з’явилась фраза «Хороший гид и тропинки интересные». 

Группа на Петросі

Вже після спуску прямуючи до місця розташування кемпінгу я поцікавився думкою групи, чи вижили б в цьому поході без гіда. Всі відповіли, що вижили б. Ввечері я повторив це запитання, відповідь була незмінною і тільки, коли через півгодини наш казан з супом перекинувся і потушив вогнище — ми зрозуміли, що без гіда в гори ніяк! Гід наш, до речі в цей час відправився на пошук грибів для супу, а при поверненні його чекала фраза: «Ну що, хто скаже Гіду — про вогнище?».

Сміх, жарти, вечеря, приємне спілкування, черговий конкурс від Гіда з неймовірно класним призом, обмін враженнями і жалісне усвідомлення того, що це наш останній вечір разом — ось так закінчувався другий день походу

День 3

День підйому на Говерлу, та більшість членів групи виходить на маршрут з божевільною втомою та нестримним бажанням покорити вершину. Захоплюючими стали останні 850 метрів. Скелясте ребро і туман, такий густий, що люди які йдуть поруч з тобою просто зникають в ньому. Дух захоплює, серце починає битись частіше, мимоволі починаєш уявляти, ніби підкорюєш не Говерлу, а Еверест і пейзаж навколо цьому сприяє. Чим ближче вершина, тим менше ти відчуваєш втому. Хоча зранку я трохи тягнув ногу і прихрамував від втоми, але вже на вершину я ледь не забігав. І ось вона, вершина, найвища точка України,  як що дехто розчарувався через туман і неможливість побачити красиві панорамні види — я навпаки був в захваті, туман дійсно робить своє і додає якої містичності та допомагає відчути себе високогірним альпіністом. Навколо ти не бачиш нічого, ні гір, які поруч, ні маршруту спуску, та що там, ти не бачиш навіть свого друга, який стоїть на відстані 15 метрів. Враження, ніби ти заблукав у хмарах. Оскільки підйом ми почали з самого ранку, то на вершині ми були першими і додало вершині відчуття недоступності та непокореності. Захоплююче видовище, власне це один з тих самих вищеописаних моментів, заради яких справді варто жити.

Бодрячком на привалі!

Далі спуск, останні обід разом, вручення сертифікатів про підкорення вершин, трансфер до Івано-Франківська та відчуття того, як сильно сумуватимеш з людьми, з якими ти провів ці 3 дні та планування наступного спільно походу.

В кінці походу до тебе приходить розуміння, що ти не знаєш задля чого йдеш в гори, у тебе немає якоїсь однозначної відповіді на це питання. Це просто внутрішнє бажання, щось більш духовне, просто хочеться і все.

Важкий рюкзак, їжа до якої не звик, постійна втома, біль в ногах, холодні ночі і ще багато мінусів, які довго можна перечислювати, але відповідь на питання чи варто ходити в гори — однозначна. Гід, Замикаючий, Мамка, Містер Житомир, Єдина дівчина в Бердичеві, Мамка 2, Батя, Пропелер, Фінансист, Нерозпокавана, Скромняга готуйтесь до зимового походу! Ваш МС))))))

Заявка на участие

0/350
Нажимая на кнопку «Отправить запрос», вы соглашаетесь на обработку персональных данных.
Ваша заявка принята
Следующий шаг это
Хорошо, если вы заполните ее прямо сейчас. Также с вами скоро свяжется консультант и ответит на все вопросы по программе.
Мы сделаем все возможное, чтобы вы были счастливы в горах. Это наша миссия. Увидимся!
Ваша заявка принята. В ближайшее время с вами свяжется наш консультант. Он проинструктирует, что делать дальше и с радостью ответит на вопросы по программе.
Что-то пошло не так! Попробуйте позже Ваша заявка принята. В ближайшее время с вами свяжется наш консультант. Он проинструктирует, что делать дальше и с радостью ответит на вопросы по программе. Привіт, ми з України. Граждан россии в наши группы не берем
Якою продовжити?
Нагадаємо, що у нас є україномовна версія сайту, тож оберіть
Українською
20% від прибутку витрачаємо на потреби ЗСУ. Деталі та звіти KuluarHelp тут. Ходіть в гори з KULUAR - наближайте перемогу! 🇺🇦